"05" листопада 2013 р. м. Київ К-34764/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Сперкач Т.В.
за участю:
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Львівській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у Львівській області, третя особа - Державна податкова інспекція у Городоцькому районі Львівської області, про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час та виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних сум звільненому працівникові по день фактичного розрахунку, стягнення моральної шкоди.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року, позов задоволено частково.
Зобов'язано Державну податкову адміністрацію у Львівській області в установленому законодавчими актами порядку нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошові кошти, як доплату за надурочні роботи за період з 14 червня 2004 року по 21 березня 2005 року та середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних сум звільненому працівникові по день фактичного розрахунку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального закону, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах податкової міліції у званні підполковника податкової міліції на посаді інспектора, старшого інспектора чергової частини штабу міжрайонного головного відділу податкової міліції Державна податкова інспекція у Городоцькому районі Львівської області.
Наказом від 26.10.2005 року за № 701-О ОСОБА_2 з 14 листопада 2005 року звільнено з органів податкової міліції з постановкою на військовий облік за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Цим же наказом було передбачено виплату ОСОБА_2 грошової допомоги відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 та Указу Президента України від 23.06.2001року № 463/2001 за вислугу років 14 років 02 місяців 12 днів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послалися на те, що згідно табелів обліку і використання робочого часу та підрахунку заробітку за період з червня 2004 року по грудень 2004 року та з січня 2005 року по листопад 2005 року позивачу не була нарахована та виплачена заробітна плата за надурочні роботи.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.
Так, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 30 жовтня 1998 року N 1716 "Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги".
Пунктом 1 цієї постанови встановлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні» від 14 вересня 1991 року № 197 при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.
Відповідно до підпункту 3.7.4 пункту 3.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, підставою для залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є: письмові накази керівників органів внутрішніх справ та графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ.
Пунктом 3.7.5 Інструкції визначено, що облік робочого часу здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля з обов'язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин.
Розглядаючи спір, зазначене судами не було встановлено, чи видавалися накази керівників органів внутрішніх справ та графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ стосовно залучення позивача до роботи у надурочний час. Крім того, судами не перевірялася кількість відпрацьованого позивачем надурочного часу та розрахунок суми позову, яку просив стягнути позивач.
Всупереч вимогам статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суди не звернули увагу, що позивач просив стягнути заробітну плату за роботу в надурочний час та заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних сум звільненому працівникові.
При вирішенні спору суди фактично змінили спосіб захисту прав позивача, який ним був обраний та викладений у позові, тим самим обмежили право позивача на судовий захист, делегували свої повноваження відповідачу, зобов'язавши його провести нарахування та виплату належних позивачу виплат без зазначення їх конкретних розмірів.
Свої рішення про вирішення спору саме у такий спосіб суди нічим не мотивували, не зазначили чому не підлягає стягненню конкретний розмір середнього заробітку за час затримки проведення виплат всіх сум та заробітної плати за роботу в надурочний час.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у Львівській області, третя особа - Державна податкова інспекція у Городоцькому районі Львівської області, про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній