"07" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/48531/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
У березні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10.04.2012 позов ОСОБА_2 було задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області виплатити на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 належну ОСОБА_4 суму згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області задоволено. Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10.04.2012 скасовано. В задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач просить встановити підвищення до пенсії померлого батька ОСОБА_4, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2008, з 01.01.2009 по 01.04.2009.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Вимогами статті 1227 Цивільного кодексу України суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. За життя він не скористався правом перерахунку та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
Відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України право отримання пенсії є особистим правом, яке пов'язане з конкретною особою, воно не може передаватися іншим особам та не входить в коло спадкових справ.
Враховуючи, що право на підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком підчас життя ОСОБА_4 не отримав, та беручи до уваги, що зазначене право не підлягає спадкуванню та правонаступництву, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутність правих підстав для зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній