"13" листопада 2013 р. К/800/34368/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.
Олендера І.Я., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року по справі № 1570/2487/12
за позовом ОСОБА_4
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській
області (далі - ГУМВС України),
третя особа ОСОБА_5,
про визнання незаконними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні
дії,
У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати накази № 762 від 28 липня 2010 року та № 389о/с від 29 липня 2010 року, в частині звільнення його з займаної посади та зобов'язання поновити на посаді, посилаючись на те, що накази прийняті без урахування всіх обставин та з порушенням норм діючого законодавства. Також, позивач просив суд допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на займаній до звільнення посаді.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 8 липня 2010 року відповідачем було прийнято наказ № 348о/с про надання ОСОБА_4 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 1 липня 2010 року по 3 грудня 2012 року. У лютому 2012 року позивач звернувся до начальника ГУМВС з рапортом, в якому просив вважати його таким, що приступив до виконання службових обов'язків з 1 березня 2012 року. Однак, наступного місяця він дізнався, що 28 липня 2010 року ГУМВС прийнято наказ № 762 «Про внесення змін до наказу ГУМВС від 8 липня 2010 року №348о/с і покарання працівників Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області» та наказ ГУМВС №389 о/с від 29 липня 2010 року, яким його було звільнено із займаної посади за пунктом 64 підпункту «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке виразилося в тривалому безпричинному невиході на службу з 13 по 25 червня 2009 року, з 28 по 30 червня 2009 року, з 4 по 7 вересня 2009 року та з 2 листопада 2009 року по 1 липня 2010 року.
Враховуючи викладене позивач вважає, що накази про його звільнення були прийняті без урахування всіх обставин для прийняття рішення та з порушенням діючого законодавства України, оскільки ніяких порушень законодавства він не допускав.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ України у квітні 2006 року та з 1 червня 2009 року займав посаду дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Любашівського РВГУМВС України в Одеській області, мав спеціальне звання «старший лейтенант міліції».
На підставі проведеного 8 липня 2010 року інспектором ІОС УКЗ Управління Білоусом С.В., службового розслідування у відношенні старшого лейтенанта міліції дільничного інспектора міліції СДІМ Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 складено висновок, яким встановлено, що ОСОБА_4 в період з 13 по 25 червня 2009 року, з 28 по 30 червня 2009 року, з 4 по 7 вересня 2009 року та з 2 листопада 2009 року по 1 липня 2010 року був відсутній на службі без поважних причин.
28 липня 2010 року в приміщенні ГУМВС ОСОБА_4 було запропоновано ознайомитися з висновками службового розслідування, але він відмовився від підпису про ознайомлення з цими висновками та надання письмових пояснень, про що складено відповідні акти від 28 липня 2010 року.
На підставі висновку службового розслідування ГУМВС України 28 липня 2010 року прийнято наказ № 762, яким скасовано наказ ГУМВС від 8 липня 2010 року № 348о/с в частині надання старшому лейтенанту міліції ОСОБА_4 з 1 липня 2010 року по 3 грудня 2012 року відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та за порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, статтей 1-7 Етичного кодексу працівника ОВС, які виразилися у невиході на службу без поважних причин з 13 по 25 червня 2009 року, з 28 по 30 червня 2009 року, з 4 по 7 вересня 2009 року та з 2 листопада 2009 року по 1 липня 2010 року, ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 підпункту «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
На виконання зазначеного вище наказу ГУМВС України в Одеській області був прийнятий наказ №389 о/с від 29 липня 2010 року про звільнення ОСОБА_4
Із матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття таких наказів став висновок службового розслідування від 8 липня 2010 року за фактом порушення дисципліни дільничним інспекором міліції СДІМ Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_4
Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову про поновлення на службі, суди виходили з того, що під час прийняття рішення про звільнення позивача із служби, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і не допустив обмежень чи порушень прав і свобод позивача.
Однак при вирішенні даного спору судами першої та апеляційної інстанцій не враховано наступного.
Порядок та підстави проходження служби особовим складом міліції регламентується Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
Зокрема, пункт 64 «є» вказаного Положення передбачає таку підставу звільнення зі служби особи середнього, старшого і вищого начальницького складу як порушення дисципліни.
Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів i підрозділів, та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 5 Закону Україну від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового i начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність.
Відповідно до статті 12 зазначеного Закону на ocіб рядового i начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ, згідно з цим Статутом.
Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Закону України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», який визначає, що з метою з'ясування вcix обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні витребувати від порушника надання письмового пояснення.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового i начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів i наказів начальників.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що при прийнятті ГУМВС України наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, було дотримано порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки відповідачем при проведенні службового розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, не було встановлено: чи в діях позивача мало місце вчинення дисциплінарного проступку.
А в разі наявності такого проступку власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення зi служби осіб рядового i начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, як вид дисциплінарного стягнення передбачено пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та відповідно до статті 14 цього Закону є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність прийняття наказу про звільнення ОСОБА_4 з посади дільничого інспектора міліції СДІМ Любашівського РВ ГУМВС України.
Оскільки, відповідачами не надано доказів чому до позивача застосовано найбільш суворе покарання за дисциплінарний проступок, погодитись з постановленими рішення судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції не може.
Крім того, згідно матеріалів справи ОСОБА_4 у квітні 2012 року звернувся до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності ГУМВС України щодо не розгляду рапорту від 17 лютого 2012 року та поновлення на посаді дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Любашівського РВГУМВС України в Одеській області.
Разом з тим, суди розглядаючи справу по суті не звернули увагу на те, що статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.
Частинами 1 та 2 статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлено, що предметом даного спору є поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є спором, пов'язаним з проходженням, звільненням громадян з публічної служби, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний строк звернення з адміністративний позовом передбачений, частиною 3 статті 99 КАС України, тобто місячний строк.
Судами також не з'ясованим залишилось питання і щодо того чи скасовано наказ відповідача про надання ОСОБА_4 відпустки по догляду за дитиною на період з 1 липня 2010 року по 3 грудня 2012 року, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо скасування вказаного наказу.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Олендер І.Я.
Рецебуринський Ю.Й.