"01" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/47565/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),
Винокурова К.С.,
Малиніна В.В.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного військового комісаріату на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року, -
ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив, визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського обласного військового комісаріату щодо невиплати йому грошової компенсації замість неотриманого речового забезпечення у розмірі 6371 грн. 74 коп. та стягнути відповідну компенсацію з відповідача.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Дніпропетровського обласного військового комісаріату у вигляді невиплати ОСОБА_4 грошової компенсації замість неотриманого речового забезпечення. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію замість неотриманого речового забезпечення у розмірі 5459 грн. 49 коп.
Дніпропетровський обласний військовий комісаріат не погодився з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року, і звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах статті 220 КАС України, прийшов до висновку про задоволення касаційної скарги, на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.
Наказом заступника Міністра оборони України 02 серпня 2008 року позивач був звільнений з військової служби на підставі п. 63 п.п. «в» «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України», затвердженого Указом Президента України № 1053/2001 від 07 листопада 2001 року за станом здоров'я.
08 вересня 2008 року наказом начальника 227 військового представництва № 152 ОСОБА_4 на підставі наказу заступника Міністра оборони України № 150 від 02 серпня 2008 року був виключений зі списків особового складу 227 військового представництва та знятий з усіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки № 10 на одержання грошової компенсації та майна на суму замість предметів належних до видачі підполковнику ОСОБА_4 у 1998 та 1999 роках належала до отримання грошова компенсація у розмірі 5459 грн. 49 коп., яка після звільнення з військової частини ним не отримана.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, входили з того, що право на виплату позивачу компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 5459 грн. 49 коп. порушене, оскільки дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, яким передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби була чинною, а тому підлягала виконанню.
Проте, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Таким чином, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на час звернення ОСОБА_4 для отримання грошової компенсації замість речового майна не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.
Крім того, необхідно зазначити, що така позиція щодо трактування зобов'язання сплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна була викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі № 21-38а13.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що відповідач діяв в межах наданої компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правові підстави для стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неотриманих ним предметів речового майна у розмірі 5459 грн. 49 коп. відсутні.
Зважаючи на те, що по справі не потрібно збирати або додатково перевіряти докази, обставини справи з'ясовані повно, але висновки не відповідають встановленим обставинам та допущені помилки в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів вважає можливим ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
За правилами частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, -
Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного військового комісаріату задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
К.С. Винокуров
В.В. Малинін