Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/4553/13 Головуючий у 1 інстанції Сінєльнік Р.В. Суддя-доповідач Спас О.В.
Іменем України
20 листопада 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Полякова О.З.,
Бабак А.М.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі, про відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запорізький завод феросплавів» про відшкодування моральної шкоди.
В позові зазначав, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запорізький завод феросплавів» та працював крановим машиністом. Внаслідок довготривалої роботи на підприємстві він отримав професійне захворювання. Згідно з Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 31 березня 1998 року йому встановлено діагноз: «марганцева інтоксикація 2-3 стадії у вигляді енцефалополінейропатії з екстрапірамідними порушеннями». Згідно Акту, він в результаті праці на підприємстві піддавався впливу шкідливих та несприятливих виробничих факторів. Професійне захворювання виникло внаслідок недосконалого технологічного процесу та технічного обладнання, у зв'язку з чим у повітрі робочої зони спостерігається перевищення ПДК шкідливих речовин. За результатами висновку при повторному обстеження Медико-соціальної експертної комісії від 11.04.2008 року у результаті професійного захворювання пов'язаного з виробництвом йому було безстроково встановлено третю групу інвалідності з 50% втрати професійної працездатності. Він отримав не тільки протипоказання про умови та характер праці. МСЕК йому була встановлена потреба у додаткових видах допомоги: амбулаторне лікування, стаціонарне лікування за рецептами лікаря невропатолога, санітарно-курортне лікування у санаторіях із захворювання органів нервової системи. Вказує, що внаслідок професійного захворювання він змушений постійно лікуватися. З урахуванням погіршення стану здоров'я, що спричинило до суттєвих змін життя, розумності та справедливості розмір відшкодування моральної шкоди на його думку становить 100 (сто) тисяч гривень, що він просив стягнути з відповідача.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Запорізький завод феросплавів» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2550 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто в дохід держави з ПАТ «Запорізький завод феросплавів» судовий збір у розмірі 229,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем та третьою особою надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких кожен з них зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і просить залишити рішення без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, представника ПАТ «Запорізький завод феросплавів» Сиваша А.М., представника третьої особи ОСОБА_6, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач працював у відповідача у період 1970-1998 років, у тому числі крановим машиністом (а.с.14).
Позивач за час роботи у відповідача зазнав професійного захворювання,у тому числі з причин недосконалості технологічного обладнання та процесу, у зв'язку з чим у повітрі робочої зони високі концентрації оксиду марганцю та пилу (а.с.4).
За результатами МСЕК від 09.04.1998р. ОСОБА_2 при первинному огляду встановлено 50% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, що підтверджується листом Комунальної установи Обласний центр МСЕК № 494 від 09.07.13р. (а.с.67).
Згідно довідки МСЕК від 11.04.2008р. ОСОБА_2 встановлено безстроково 50% стійкої втрати професійної працездатності та третя група інвалідності (а.с.5).
Будучи хворим на професійне захворювання та лікуючись від професійного захворювання позивач зазнає фізичних страждань, витрачає тривалий час, що порушує його нормальні життєві зв'язки (а.с.7-13).
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Суд правильно послався на ст.153 КЗпП України, якою встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Належним є висновок суду, що на час звернення до суду Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачалося обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами законодавства України на момент заподіяння шкоди, тобто з дня встановлення особі втрати працездатності вперше висновком МСЕК, що за матеріалами справи мало місце09.04.1998р.
Суд належним чином врахував роз'яснення п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» де зазначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін, встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрало чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Правомірно взято судом до уваги приписи п. 9 вказаної постанови, за яким розмір відшкодування моральної (немайнової) школи суд визначає в межахзаявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Є таким, що відповідає закону висновок рішення суду про непоширення на спірні правовідносини позовної давності, оскільки за п.3 ч.1 ст.268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється.
Суд правильно встановив, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач змушений тривалі проміжки часу лікуватися, не може вести активний спосіб життя, вимушені зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, він зазнає фізичних страждань, втрачено нормальні життєві зв'язки, що у сукупності вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Для врегулювання спору суд вірно застосував ч.2 п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених ПКМУ № 472 від 23.06.93р., які діяли на час первинного встановлення непрацездатності позивачу у 1998р., згідно якого розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, незалежно від будь-яких виплат.
Суд правильно послався на Укази Президента України № 1082/95 від 21.11.95р., № 762/96 від 25.08.96р. за якими розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян становить 17 гривень та визначив, що законом встановлено на час спричинення моральної шкоди потерпілій особі максимальну межу розміру відшкодування моральної шкоди, яка становить 2550 гривень.
Доводи апеляційної скарги (а.с.100-104) про необхідність застосування для вирішення справи ст. 1208 ЦК України не знайшли свого підтвердження.
Згідно ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Вказана норма матеріального права не регулює правовідносини з визначення розміру відшкодування моральної шкоди, спричиненої працівнику внаслідок професійного захворювання, оскільки застосовується при вирішенні спорів за заявою потерпілого про збільшення розміру раніше призначеного відшкодування.
Крім того, доводи про збільшення розміру мінімальної заробітної плати з 1998 року не можуть братися до уваги, оскільки вихідним критерієм за Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими ПКМУ № 472 від 23.06.93р., які діяли на час первинного встановлення непрацездатності, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а не мінімальних заробітних плат. Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян становить 17грн., що встановлено Указом Президента України № 762/96 від 25.08.96р. «Про грошову реформу в Україні».
Доводи про неповне врахування судом першої інстанції тяжкості спричиненої моральної шкоди спростовуються безпосередньо рішенням суду, з якого видно, що суд застосував максимально можливий з передбаченого законодавством, яке має застосовуватися до даного спору, розмір відшкодування.
Висловлені під час апеляційного розгляду справи доводи представника апелянта, що вперше стійка втрата працездатності встановлена висновком МСЕК у 2008р., а тому питання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно пов'язувати з діючим на вказаний час законодавством не можуть братися до уваги. У матеріалах справи мітяться відомості, що за результатами МСЕК від 09.04.1998р. ОСОБА_2 при первинному огляду встановлено 50% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, що підтверджується листом Комунальної установи Обласний центр МСЕК № 494 від 09.07.13р. (а.с.67).
Визначення поняття стійкої втрати працездатності міститься у наказі Міністерства охорони здоров'я України №606 від 15.11.2005р. про затвердження Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, де вказано, що стійка втрата професійної працездатності, це - інвалідність внаслідок професійного захворювання (отруєння) чи трудового каліцтва та/або відсотки втрати професійної працездатності.
У справі встановлено, що інвалідність позивачу встановлена саме у 1998р., що і являє собою встановлення стійкої втрати працездатності.
Відповідно є правильним висновок рішення суду про визначення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з нормативно-правових актів, які діяли на 19978 рік.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. ЦПК 209, 218, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: