Справа № 464/3615/13-ц
пр.№ 2/464/1055/13
14.11.2013року Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого - судді Борачка М.В.,
при секретарі Гарасимович Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну "Військторгсервіс", ОСОБА_2, треті особи Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, Фонд державного майна України, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», товарна біржа «Київська агропромислова біржа» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-
перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду із позовом, в якому з врахуванням зменшених позовних вимог, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину від 29 грудня 2011 року, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_2.
В обгрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 29 грудня 2011 року між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу приміщення магазину загальною площею 225,1 кв.м., вартістю 934 594 грн. 80 коп., розташованого по АДРЕСА_1. Однак, даний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки в момент укладення договору концерн "Військторгсервіс" не мав відповідних повноважень для продажу майна, зокрема спірне майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України і всупереч статуту концерну реалізовано без дозволу Міністерства оборони України. Крім того, згідно п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06 червня 2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа. Тому, всупереч даного положення спірне майно реалізовано також без відповідного погодження Фонду державного майна України. Довіреністю директора концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_4, виданої начальнику філії управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_5 передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. У свою чергу, 04 жовтня 2004 року Міністр оборони видав довіреність ОСОБА_4, як начальнику Головного управління тилу Міністерства оборони України, а не як директору концерну "Військторгсервіс", згідно якої останній отримав право надання від Міністерства оборони України дозволу на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання. Однак, відповідно до наказу Міністра оборони України №47 від 31 січня 2006 року Головне управління торгівлі тилу МОУ припинило свою діяльність у зв'язку зі створенням концерну "Військторгсервіс". Оскільки довіреність від 04 жовтня 2004 року втратила свою чинність внаслідок припинення юридичної особи, а згідно з довіреністю директора концерну, що видана начальнику філії управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_5 не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна, тому спірний договір від 29 грудня 2011 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, відповідач ОСОБА_2 не може вважатися добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки придбав приміщення в юридичної особи, яка не мала права здійснювати таке відчуження.
У судовому засіданні прокурор та представник позивача позов підтримали, дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, додатково пояснили, що даний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки такий був укладений поза волею Міністерства оборони України та за відсутності погодження Фонду державного майна України. Просять позов задоволити.
Представник відповідача Концерну "Військторгсервіс" в судове засідання не з'явився, подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов заперечив із підстав, що викладені у письмових запереченнях та додатково пояснив, що МОУ довіреністю від 04.10.2004 року уповноважило начальника Головного управління торгівлі Тилу МОУ ОСОБА_4 на надання від імені МОУ підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання. Діючи на підставі даної довіреності начальник ГУ ТТ МОУ ОСОБА_4 18.10.2004 року видав начальнику ДП МОУ Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_5 дозвіл №140/3/1369/33 на відчуження спірного приміщення. Лише 12.02.2005 року Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004 року. При цьому, згідно положень ст.ст. 248, 249 ЦК України скасування довіреності не тягне за собою втрату чинності дозволів та угод, які були вчинені на підставі і в межах цієї довіреності. В подальшому, ГУ ТТ МОУ було реорганізовано у Концерн "Військторгсервіс", а ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» у Філію Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" з правонаступництвом усіх прав та обов'язків, а відтак і дозволу №140/3/1369/33. Тому, начальник Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_5 при укладенні оспорюваного договору діяв на підставі чинного дозволу. Крім того, даний дозвіл виданий 18.10.2004 р., тобто до прийняття Постанови КМУ №803 від 06.06.2007р., в період коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України. Згідно даної Постанови Фонд державного майна України погоджує лише рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а не безпосередньо рішення про відчуження майна. Також, вважає, що відповідач добросовісно набув спірне майно, оскільки він не знав і не міг знати про відсутність у продавця права на відчуження майна, набуття відповідачем майна відбулося на правовій підставі, зокрема на підставі договору купівлі-продажу. Зазначив, що в даному випадку не може бути застосовано реституцію, зокрема шляхом повернення в натурі майна, оскільки відповідачем здійснено реконструкцію спірного приміщення, а саме площа такого була збільшена від 225,1 кв.м. до 228,8 кв.м., у зв'язку з чим відповідачем отримано технічний паспорт на дане нежитлове приміщення. Крім того, позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, зокрема, у речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову на підставі ст.388 ЦК України, що дає право витребувати майно у добросовісного набувача. Оскільки Міністерство Оборони України не є стороною оспорюваного договору, то звернення прокурора із позовом про визнання такого недійсним є безпідставним.
Представник третіх осіб Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області та Фонду державного майна України в судовому засіданні у вирішенні спору покладається на розсуд суду, додатково пояснив, що Фондом державного майна України не надавалася згода на відчуження приміщення магазину загальною площею 225,1 кв.м., вартістю 934 594 грн. 80 коп., розташованого по АДРЕСА_1.
Представники третіх осіб Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс», товарної біржі «Київська агропромислова біржа» в судове засідання не зявилися, причин своєї неявки не повідомили, належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 грудня 2011 року між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 08 жовтня 2010 року за реєстровим №3574 (продавець) та громадянином України ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець відчужив на користь та у власність покупця на підставі протоколу продажу державного майна, що перебуває на балансі Концерну «Військторгсеріс» від 06.12.2011 року, приміщення магазину загальною площею 225,1 кв.м., вартістю 934 594 грн. 80 коп., розташованого по АДРЕСА_1.
04.10.2004 року Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, у зв'язку з чим йому видано відповідну довіреність №220/2071 від 04.10.2004 року із строком дії до 01.10.2007 року.
На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 18.10.2004 р. надав начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_5 дозвіл на відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення магазину загальною площею 225,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.
31.01.2006 року наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання «Військторгсервіс», визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.
05.04.2007 року наказом Міністра оборони України №135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», припинено діяльність державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс», визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».
З матеріалів справи вбачається, що між Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_2 виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу статті 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Спірний договір купівлі-продажу був укладений за результатами проведення публічних торгів, переможцем яких став відповідач ОСОБА_2, який отримав право на придбання нерухомого майна, що стверджується підсумковим протоколом продажу державного майна, що перебуває на балансі Концерну «Військторгсеріс» від 06.12.2011 року.
Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Частиною 5 статті 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Згідно статті 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.
Як встановлено судом, нерухоме майно, яке являється предметом оспорюваного договору на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс», що передбачено пунктом 7.3. статуту Концерну.
Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (пункти 7.3, 7.5. статуту Концерну).
Частинами 2, 3 статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Приписами статті 74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Згідно частини першої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до преамбули Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 року №185-V такий визначає правові основи управління об'єктами державної власності.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.
Пунктом 1.1 статуту Концерну «Військторгсервіс» визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Відтак, беручи до уваги, що майно, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю, яке перебуває на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс», а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.
У матеріалах справи наявні докази надання згоди (дозволу) Міністерством оборони України, як власником майна, на відчуження нежитлового приміщення загальною площею 225,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.
Такою згодою (дозволом) є лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04.10.2004 року, наданий начальнику державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_5 на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 225,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.
Саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу судом встановлено не було.
При цьому, суд критично оцінює посилання прокурора на ту обставину, що 12.02.2005 року у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України про скасування виданих раніше довіреностей, в тому числі ОСОБА_4, щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04.10.2004 року №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу, та відповідно відсутність згоди власника майна - Міністерства оборони України на його відчуження.
Прокурор посилається також і на ту обставину, що 31.01.2006 року довіреність №220/2071 від 04.10.2004 року втратила чинність у зв'язку із припиненням юридичної особи, якій видана довіреність, як на підставу втрати чинності дозволу.
Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно частин 3,4 статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.
Слід зазначити, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, крім наслідків, визначених статті 248 ЦК України, зокрема припинення передоручення.
Таким чином, начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4, видаючи від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством нерухомого майна - нежитлових приміщень, що розташовані по АДРЕСА_1, діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністром оборони України.
Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у майбутньому у вигляді втрати чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.
Суд також звертає увагу на наявність листа Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006 року, в якому після розгляду звернення Концерну «Військторгсервіс» щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004 року, підтверджується факт дійсності виданого ОСОБА_4 дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 року на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням.
Вищевказаний лист суд оцінює в сукупності всіх обставин справи, при цьому береться до уваги і те, що згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.
Доводи заступника прокурора про те, що 31.01.2006 року в зв'язку з реорганізацією Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України в Концерн «Військторгсервіс» вищезгадана довіреність втратила свою чинність, спростовуються наступним.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Тобто правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного однієї юридичної особи до іншої.
Згідно пункту 5.2 статуту Концерну «Військторгсервіс», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 року №358, та п.2 Наказу Міністра оборони України №47 від 31.01.2006 року, Концерн «Військторгсервіс» є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.
Пунктом 3.5 Статуту Концерну «Військторгсервіс» передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.
Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.
Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну ОСОБА_4 видана нотаріально посвідчення довіреність директору філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» даного Концерну ОСОБА_5 на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, якою є дозвіл, наданий начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику ДП Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (правонаступником яких є Концерн «Військторсервіс») на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити начальника філії Концерну «Військторгсервіс» Управління торгівлі Західного оперативного командування здійснити її продаж.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження відчуження спірного майна Фондом Державного майна України, які є обов'язковими для відчуження державного майна в силу постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р.
Суд не погоджується із доводами представника відповідача ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень проти позову про те, що оскільки дозвіл начальника ГУ ТТ МОУ ОСОБА_4 на відчуження спірного приміщення був виданий за три роки до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803, якою затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, то у зв'язку з цим погодження з Фондом державного майна України не потрібно виходячи з наступного.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
В п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно пункту 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803, рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.
Відповідно до п.8 зазначеної постанови рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.
Відтак, відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 29.12.2011 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт господарювання, на балансі якого перебуває таке майно повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.
Враховуючи відсутність погодження Фонду Державного майна України на відчуження майна, суд вважає, що ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору купівлі-продажу.
Разом з тим, пред'явивши позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, прокурором обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Так, у відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.
Частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно абзацу 2 пункту другого Висновків Верховного суду України, прийнятих 01.03.2013 року за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2012 року, у речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту.
Відповідно до п. 45 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ № 803 від 06.06.2007 року, затверджений протокол є підставою для укладення протягом 30 днів договору купівлі-продажу між переможцем аукціону та суб'єктом господарювання.
При укладенні договору купівлі-продажу та його посвідченні в нотаріальному порядку, повноваження продавця були перевірені нотаріусом, про що зазначено в самому договорі, а тому відповідач ОСОБА_2 не знав та не міг знати про те, що представник продавця, який підписав вказаний договір - ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для відчуження майна. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем
Оскільки, віндикаційний позов стороною позивача не заявлено, то правові підстави для задоволення позовних вимог у заявлених прокурором межах відсутні.
Керуючись ст.ст.104, 203, 215, 216, 248, 249, 317, 326, 239, 248, 249, 317, 326, 387, 388, 656, 658 ЦК України, Законом України «Про управління об'єктами державної власності», ст.ст.10, 11, 60, 61, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, у відсутності якої таке було постановлено, - протягом того ж строку з дня отримання його копії.
Головуючий Борачок М.В.