13 листопада 2013 року м. Київ К/9991/52414/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2012 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р.
у справі № 2а-549/12/0170/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімкомплект»
до державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтохімкомплект» (далі - позивач, ТОВ «Нафтохімкомплект») звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013082301 від 27.12.2011 р.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 р. №0013082301, вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі на підставі наказу від 01.12.2011 р. №4115 виданого на підставі пункту 79.1 статті 79, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 20 Податкового кодексу України, було проведено позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нафтохімкомплект» з питань перевірки взаємовідносин з ТОВ «АПК «Харківцукорсбут» за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 14.12.2011 р. №19430/23-4/32100265 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 187.1.а пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 68 333 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 р. № 0013082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 102 495,50 грн., у тому числі за основним платежем 68 333 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 34 166,50 грн.
Як вбачається з акту перевірки №19430/23-4/32100265 від 14.12.2011 р., підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих щодо завищення ТОВ «Нафтохімкомплект» податкового кредиту у сумі 68 333 грн. за вересень 2011 року, оскільки, як стверджує відповідач, згідно даних бази «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «АПК «Харківцукорзбут» має стан відмінний від « 0», а саме: 23 «місце знаходження не встановлено», а також у цього підприємства відсутні трудові ресурсі у достатній кількості, відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здіснення будь-якого виду діяльності.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Нафтохімкомплект» (покупець) та ТОВ «АПК «Харківцукорзбут» (постачальник) був укладений договір поставки №1602А1 від 16.02.2011 р., за яким постачальник зобов'язаний поставити покупцю цукор, у відповідності ДСТУ 4623:2006, виробництво Україна та Білорусія у строк та на умовах, визначених у договорі, покупець отримати та сплати його вартість. Вартість та кількість товари визначається сторонами на кожну партію товару окремо та фіксується у вантажних та інших фінансових документах.
Протягом вересня 2011 року позивачем було придбано у ТОВ «АПК «Харківцукорзбут» цукор-пісок: 15.09.2011 р. за рахунком №3433 у кількості 20т. за ціною 5 750 грн., вартістю 138 000 грн., у тому числі 23 000 грн. сума податку на додану вартість; 20.09.2011 р. за рахунком №3525 у кількості 20т. за ціною 5 708,33 грн. вартістю 137 000 грн. у тому числі 22 833,33 грн. сума податку на додану вартість; 21.09.2011 р. за рахунком №3569 у кількості 20т. за ціною 5 625 грн., вартістю 135 000 грн. у тому числі 22 500 грн. сума податку на додану вартість.
Розрахунки були проведені безготівковим шляхом, що підтверджується банковскими виписками про рух коштів по розрахунковому рахунку позивача в АТ «УкрСиббинк», за платіжними дорученнями, а саме: 16.09.2011 р. у сумі 138 000 грн. за платіжним дорученням №704; 19.09.2011 р. у сумі 137 000 грн. за платіжним дорученням №718; 21.09.2011 р. платіжним дорученням №730 у сумі 135 000 грн.
Судом встановлено, що позивач на момент здійснення податкової перевірки мав належним чином оформлені податкові накладні, а саме: податкову накладні від 20.09.2011 р. №387 на суму 137 000 грн., у тому числі податок на додану вартість - 22 833,33 грн., від 16.09.2011 р. №311 на суму 138 000 грн., у тому числі податкова додану вартість 23 000 грн., від 21.09.2011 р. №447 на суму 135 000 грн., у тому числі податок на додану вартість 22 500 грн.
Зазначені вище документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу здійснених господарських операцій, які узгоджуються між собою.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «АПК «Харківцукорзбут» зареєстроване в якості юридичної особи та має свідоцтво платника податку на додану вартість.
Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «АПК «Харківцукорзбут».
Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.02.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р. у справі № 2а-549/12/0170/13 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко