"06" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/16436/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Заїки М.М.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання призначити пенсію,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2011 року, -
У вересні 2007 року ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Головного управління ПФУ) про визнання протиправним рішення, зобов'язання призначити пенсію.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 10 квітня 1981 року по 26 квітня 1993 року проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, а з 20 вересня 1993 року працював в органах внутрішніх справ України. 18 серпня 1997 року він звільнений у запас Збройних Сил України за підпунктом "ж" пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
7 серпня 2007 року він звернувся до Головного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Однак, в задоволенні заяви йому відмовлено з тих підстав, що на день звільнення з військової служби він не досяг 45-річного віку.
Посилаючись на протиправність такої відмови, просив суд зобов'язати Головне управління ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років з 7 серпня 2007 року.
Під час розгляду справи суд залучив до участі в ній Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі - управління МВС) як відповідача.
Постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2011 року, ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та ухвалення нового, про задоволення позову.
Головне управління ПФУ та управління МВС своїми правами, як сторони в справі, не скористалися та заперечень на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
7 серпня 2007 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки досяг 45-річного віку та мав загальний трудовий стаж більш ніж 27 років, із яких 16 років військової служби та служби в органах внутрішніх справ.
Листом від 4 вересня 2007 року йому відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, з 29 квітня 2006 року набрала чинності нова редакція статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно з якою виникнення права на пенсію пов'язано з досягненням 45-річного віку на день звільнення зі служби, а ОСОБА_4 такого віку не досяг.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час звернення ОСОБА_4 з заявою про призначення пенсії, законодавством не передбачалася можливість призначення пенсії за вислугу років особі, яка на час звільнення не досягла 45 років.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки він ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на день звільнення позивача) право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.
За змістом зазначеної правової норми, незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Пізніше, у зв'язку з набранням чинності Законом України від 4 квітня 2006 року № 3591-VІ "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців пункт "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" був викладений у такій редакції: "особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України". Зазначені зміни набрали чинності 29 квітня 2006 року.
З огляду на викладене, особи які звернулися за призначенням пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року мали право на призначення такого виду пенсії у разі досягнення 45-річного віку, незалежно від часу звільнення зі служби.
Судами встановлено, що з заявою про призначення пенсії ОСОБА_4 звернувся 7 серпня 2007 року, тобто в той час, коли редакція пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" пов'язувала право на пенсію, зокрема з досягненням особою 45-річного віку на день звільнення зі служби, а не на день звернення із заявою про призначення пенсії. Оскільки ж позивач на день звільнення встановленого законом віку не досяг, то у нього відсутнє право на призначення відповідної пенсії.
Отже, висновок судів про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 є правильним.
Оскільки доводи касаційної скарги наведеного висновку не спростовують, а суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин; в судових рішеннях повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, то, відповідно до статті 2201 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення залишає без змін.
Керуючись статтями 2201, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф. Весельська
В.В. Малинін
М.М. Заїка