Копія
Справа № 2218/24259/2012
Провадження № 22-ц/792/2298/13
13 листопада 2013 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,
при секретарі Марценюк Д.О.,
з участю позивачки ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
його представниці ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2013 року,
встановила:
В листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позивачка зазначила, що з 5 травня 2001 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2011 року. За час шлюбу сторони набули житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,13 га за вказаною адресою. При цьому кожний із них став власником своєї частини земельної ділянки площею 0,065 га. У 2005 році сторони самочинно побудували на земельній ділянці відповідача два гаражі. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не допускає її до гаражних боксів, тому позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь ? частину вартості будівельних робіт і матеріалів, використаних на будівництві гаражів, в розмірі 56375 грн. 50 коп.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2013 року в позові відмовлено.
Суд виходив з того, що спірні гаражі не прийняті в експлуатацію в установленому порядку, ОСОБА_1 не ставить вимогу про поділ майна та визнання свого права власності на нього, а ОСОБА_2 не погоджується на виплату останній грошової компенсації замість майна і не вніс відповідної суми на депозитний рахунок суду, тому захист прав позивачки в обраний нею спосіб неможливий.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував закон (ст. 61 СК України, ст. 15, 16 ЦК України), який підлягав застосуванню, і неправильно витлумачив застосований закон (ст.ст. 60, 70, 71СК України, ст. 331 ЦК України).
У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального права рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Згідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України має бути змінений розподіл судових витрат.
Встановлено, що з 5 травня 2001 року до 6 березня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
На підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2004 року сторони придбали у ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, в рівних частках кожний.
У той же день ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,13 га за вказаною адресою в рівних частках кожному. Сторони здійснили поділ земельної ділянки в натурі. Кожний із них одержав у власність земельну ділянку площею 0,05 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,015 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.
У 2005 році сторони самочинно побудували на земельній ділянці відповідача два гаражі, які на даний час не прийняті в експлуатацію. Вартість наявних будівельних робіт і матеріалів, які використані на будівництві гаражів, становить 99759 грн.
Зазначені обставини визнані сторонами, а також підтверджуються наявними у справі письмовими доказами і висновком експерта.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Як передбачено ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (ч.ч. 1, 4 ст. 71 СК України).
В силу ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», суди мають врахувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
В свою чергу, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п. 6, 27 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснив, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.
Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнають ту обставину, що спірні гаражі побудовані за спільні кошти подружжя та є самочинним будівництвом.
Натомість, матеріали справи не містять даних, що гаражі завершені будівництвом, відповідають будівельно-технічним і протипожежним нормам, можуть бути прийняті в експлуатацію. Також відсутні докази щодо ступеню їх готовності.
Апеляційний суд роз'яснив сторонам їх право на заявлення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи для з'ясування цих питань (ч. 4 ст. 10 ЦПК України), однак останні з таким клопотанням до суду не звертались.
Згідно довідки інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області від 5 листопада 2013 року № 7/22-2638 документи про прийняття гаражів по АДРЕСА_1, в експлуатацію від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до інспекції не надходили.
Оскільки спірні гаражі не завершені будівництвом, то вони не є об'єктом права власності та не можуть бути предметом поділу.
Разом із тим, будівельні матеріали та роботи, які проведені при будівництві гаражів є об'єктами цивільних прав, а тому, не зважаючи на те, що забудова гаражів є самочинною та незавершеною, це не виключає визнання за подружжям ОСОБА_1 права на будівельні матеріали та результати будівництва в рівних частках за кожним.
Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що результати робіт і будівельні матеріали, використані сторонами на будівництві гаражів, не підлягають поділу.
Висновок суду про неможливість захисту прав ОСОБА_1 в обраний нею спосіб не відповідає положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України.
Результати робіт і будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва гаражів, знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_2, який не допускає позивачку до цього майна. Спільне завершення сторонами будівництва гаражів та оформлення ними спільної власності на новостворене нерухоме майно є неможливим. Відповідач спроможний виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у майні.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, будівельні матеріали та конструктивні елементи гаражів слід залишити ОСОБА_2 та присудити з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки у цьому майні.
В інший спосіб порушене право позивачки не може бути захищене.
ОСОБА_1 не довела, що гаражні ворота, двері та козирки були демонтовані та приховані позивачем після припинення сторонами спільного ведення господарства, тому з ОСОБА_2 на користь позивачки слід присудити грошову компенсацію вартості наявного майна в розмірі 49879 грн. 50 коп. (99759:2).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 56375 грн. 50 коп. і задоволено на суму 49879 грн. 50 коп., тобто на 88,48 % (49879,50х100:56375,50).
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на проведення будівельно-технічної експертизи в розмірі 1769 грн. 60 коп. (2000х88,48:100).
Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49879 грн. 50 коп. грошової компенсації вартості ? частини будівельних робіт і матеріалів, використаних на будівництві гаражів по АДРЕСА_1.
Будівельні матеріали та конструктивні елементи гаражів залишити ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1769 грн. 60 коп. судових витрат
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції - Порозова І.Ю.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 46