Справа № 712/12453/13-ц
Провадження 2/712/3454/13
05 листопада 2013 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - Мельник І.О.
при секретарі - Маглатій І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Фідокомбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє і в інтересах малолітнього ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, та виселення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє і в інтересах малолітнього ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, та виселення. В обгрунтування своїх вимог вказував, що ПАТ «Ерсте Банк», яке відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 29.04.201З року перейменовано в ПАТ «Фідокомбанк», яке у зв'язку з перейменуванням є правонаступником щодо прав і зобов'язань ПАТ «Ерсте Банк» на підставі свідоцтва виданого 16.12.2011 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 4562, належить на праві власності майно, що складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,2 кв.м., житловою площею 38,0 кв.м., вартістю 310657,00 грн. Вказана квартира належала раніше ОСОБА_1 Проте, на даний час позивача позбавлено можливості розпоряджатися належною йому трикімнатною квартирою, у зв'язку з тим, що відповідно до довідки № 2544 від 16.05.2013 року, наданої КР «Соснівська служба утримання будинків», в квартирі зареєстровані попередній власник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які здійснюють перешкоди у користуванні та розпорядженні банком зазначеною квартирою. За таких обтавин, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квратирою та стягнути з них судовий збір.
Заявою від 01.11.2013 року позивач збільшив позовні вимоги та просив окрім визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою № 204 в будинку 12 по вул. Гайдара в м. Черкаси, виселити останніх в примусовому порядку з зазначеної вище квартири.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю - ОСОБА_6 збільшені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, пояснивши, що наявність зареєстрованих осіб (відповідачів) в квартирі, що є власністю ПАТ “Фідокомбанк”, безпідставно збільшує суми витрат власника пов'язаних з утриманням такого майна.
Відповідачі ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, та ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. ОСОБА_1 просив суд звернути увагу на те, що позивач не дотримався визначеної законом процедури досудового врегулювання спору про виселення, оскільки відповідачі не отримували вимогу про виселення. ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 наголошувала, що рішення суду про виселення порушить також право на житло малолітніх дітей, що неприпустимо.
Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Черкаської міської ради - ОСОБА_7 позовні вимоги не визнала, просить врахувати при вирішенні спору інтереси малолітніх дітей та відмовити у задоволенні позову, оскільки батьки малолітнього Хоту нова І.В. у власності іншого житлового приміщення не мають.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд, заслухавши думку представника позивача, відповідачів, представника третьої особи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва виданого 16.12.2011 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 4562 позивачу ПАТ «Фідокомбанк» (перейменованого на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 29.04.2013 року), будучи правонаступником щодо прав і зобов'язань ПАТ «Ерсте Банк», належить на праві власності майно, що складається з трикімнатної квартири № 204, яка знаходиться в буд.12 по вул. Гайдара в м. Черкаси, загальною площею 66,2 кв.м., житловою площею 38,0 кв.м., вартістю 310657,00 грн., оскільки майно не реалізовано і стягував Пат «Ерсте Банк» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1
В ході розгляду справи судом з'ясовано, що на даний час позивача позбавлено можливості розпоряджатися належною йому трикімнатною квартирою, у зв'язку з тим, що відповідно до довідки № 2544 від 16.05.2013 року, наданої КП «Соснівська служба утримання будинків», в квартирі зареєстровані попередній власник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки позивач є власником квартири, він має право, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, вимагати захисту порушеного права від осіб, які перешкоджають йому користуватися та розпоряджатися його майном - спірною квартирою.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника є однією з підстав припинення права власності на таке майно. Тому, в зв'язку із припиненням права власності відповідача ОСОБА_1 на квартиру останній, а також члени його сім'ї (родини), втратили право володіння та користування даною квартирою.
Суд виходить з того, що право власності позивача зареєстровано відповідно до вимог цивільного законодавства, і на даний час є непорушним. Відповідачі не наділені правом користування спірним жилим приміщенням, чинять перешкоди позивачу в користуванні належним йому майном на власний розсуд, а тому суд вважає необхідним визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою. Що стосується вимоги про виселення, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, ч. 1 ст. 40 цього ж Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
У ч. 2 ст. 40 цього Закону законодавець встановлює певний порядок дій іпотекодержателя: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст. 109 ЖК України.
Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Відповідно до ч.3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та про вільний вибір місця проживання у України» зняття з реєстраційного обліку місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду про виселення.
Таким чином, Закон України «Про іпотеку» містить в собі позиції щодо процедури проведення виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом достеменно встановлено, про що не заперечував і представник позивача, що з письмовою вимогою до відповідачів про звільнення спірної квартири та виселення банк не звертався.
Оскільки на час ухвалення рішення відсутні виконання імперативно - диспозитивних приписів, встановлених ч.2 ст.40 Закон України «Про іпотеку»та ч. 3 ст. 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового приміщення, на які було здійснено звернення як на предмет іпотеки, то позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені.
Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяті років, є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, набрала чинності для України 27.09.1991 року (далі по тексту - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Таким чином, суд приймає до уваги заперечення представника третьої особи щодо здійснення органом опіки та піклування контролюючої функції майнових та житлових прав дітей, забезпечення житлових прав малолітніх на проживання у квартирі, але вказує на те, що відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяті років, є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає, тобто її право на проживання у спірному будинку є похідним від права на проживання її батьків. Самостійного права на проживання у квартирі діти не мають, оскільки це суперечить ст. 29 ЦК України, а також ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Разом з тим, суд не вбачає підстав для відмови у визнанні малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою № 204, яка знаходиться в буд.12 по вул. Гайдара в м. Черкаси, оскільки син ОСОБА_3 народився після укладення іпотечного договору і був зареєстрована у спірній квартирі без письмової згоди іпотекодержателя, тому вважається, що в нього відсутні майнові права на спірну квартиру.
Відповідно до ст.88 ЦПК України до стягнення з відповідача підлягають понесений позивачем при подачі позову до суду судовий збір в сумі 114,70 грн., що підтверджується документально.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 57-60, 88, 212, 214, 215ЦПК України,ст.ст. 15, 16, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 109 ЖК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства “Фідокомбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє і в інтересах малолітнього ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, та виселення задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою № 204 в будинку 12 по вул.Гайдара в м.Черкаси.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “Фідокомбанк” судовий збір в сумі 114,70 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Черкаської області через Соснівський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий: І.О.Мельник