"01" жовтня 2013 р. справа № 201/7339/13-а (2а/201/207/2013)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Туркіної Л.П. Шлай А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська
на постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 липня 2013 року у справі № 201/7339/13-а (2а/201/207/2013)
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська
про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Заявлено позов про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання останнього здійснити призначення, виплату та провести індексацію пенсії позивачу на підставах, визначених пенсійним законодавством, починаючи з 13.06.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось про те, що позивач до 1997 р. проживала в АДРЕСА_1 та має загальний трудовий стаж близько 30 років. У 1997 р. позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де з 19.04.1997 р. постійно проживає та не працює. 13.06.2013 р. позивач, маючи право на отримання пенсії за віком і трудовим стажем, через свого представника за довіреністю звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Діпропетровська із заявою про призначення їй пенсії за віком, однак отримала відмову з посиланням на те, що нею до заяви не додано всі необхідні документи, а саме паспорт громадянина України.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано дії відповідача протиправними; зобов'язано останнього здійснити нарахування позивачу пенсію за віком та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська нарахувати та виплачувати позивачу пенсію, на підставах визначених пенсійним законодавством України, починаючи з 13.06.2013 року, нарахувавши її розмір пенсії у дповідності з чинним на час звернення (13.06.2013 року) законодавством.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга вмотивована тим, що при розгляді справи судом невірно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач стверджує, що відмова позивачу в призначенні пенсії була обумовлена відсутністю доказів проживання (реєстрації) позивача у Жовтневому районі м.Дніпропетровська.
Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, судове рішення вважає законним та обгрунтвоанием.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, позивач - ОСОБА_1 народилася в Україні ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження. З матеріалів справи (копія трудової книжки - а.с.26, 27) також вбачається, що 27.01.1997р. позивач звільнилася за власним бажанням у зв'язку з виїздом з м.Дніпропетровськ. У 1997 р. позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. В червні 2013р. позивач через свого представника звернулася до відповідача за призначенням пенсії та перерахуванням належних їй сум на відповідний картковий рахунок в установі банку (а.с.29,32). Проте, відповідачем було відмолено в задоволенні звернення (а.с.30) у зв'язку з ненаданням документу, який засвідчує місце проживання особи.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
За приписами ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідності до ст.25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в України є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Мешкаючи в державі Ізраїль, позивач як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Судом першої інстанції при вирішенні спору також враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон)' України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 24.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У п.7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника. Згідно п.16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Матеріали справи підтверджують наявність доказів, які свідчать про те, що позивач до виїзду на постійне проживання до держави Ізраїль мешкала за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Жовтневого району м.Дніпропетровська (довідка ЖБК № 400 від 04.06.2013 р. та довідкою ГУДМС від 29.04.2013 р. 1201/5653.
З аналізу вищевказаного законодавства та наданих до суду документів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Суд прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст.198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська на постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 липня 2013 року у справі № 201/7339/13-а (2а/201/207/2013) залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 липня 2013 року у справі № 201/7339/13-а (2а/201/207/2013) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна
Суддя: А.В. Шлай