Справа № 1316/3039/12 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.
Провадження № 22-ц/783/6076/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 27
24 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
секретаря Мариняк О.І.
з участю представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 липня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу,-
встановила:
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором CNL-600/120/2006 від 30.03.2006 року у розмірі 36304,67 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ на день розрахунку еквівалентно 289892,79 грн. та 174800,51 грн., а також заборгованість кредитним договором № CNL-600/147/2006 від 12.04.2006 року у розмірі 42195,27 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ на день розрахунку еквівалентно 336929,23 грн. та 216064,44 грн., а також 2823,00 грн. витрат на оплату судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 покликається на те, що суд першої інстанції не дослідив того, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки ще 11.08.2009 року ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" надсилав за місцем проживання відповідачу вимогу про погашення заборгованості за кредитними договорами. Відтак, з часу коли позивач дізнався про порушення його права, а саме невиконання договірних зобов"язань іншою стороною, пройшло понад три роки. Відповідно до ст. 267 ЦК України просить апеляційний суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, відмовивши у позові. Крім цього, судом не досліджено, чи правомірно позивач вважає себе правонаступником усіх прав та обов"язків кредитора за кредитними договорами. Також, суд не врахував, що умови Кредитних договорів суперечать вимогам ч. 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов"язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні. Просить суд скасувати рішення Пустомитівського районного суду від 09.07.2013 року і прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити.
Апелянт ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, а також відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не прибули, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи із наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.03.2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" і ОСОБА_3 укладений Кредитний договір № CNL-600/120/2006, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 42229,67 дол. США із сплатою 11% річних на термін до 30.03.2016 року.
Також, 12.04.2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" і ОСОБА_3 укладений Кредитний договір № CNL-600/147/2006, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 45000 дол. США із сплатою 14% річних на термін до 12.04.2016 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином виконано обов'язки за договорами про надання кредиту, натомість відповідачка ОСОБА_3 прострочила погашення поточних платежів за кредитами та нарахованих відсотків, не повернула отримані кредити, такі зобов'язання не виконав і відповідач - фінансовий поручитель ОСОБА_4, крім цього останній в судовому засіданні позов визнав.
Виходячи з наявних в матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні доказів, колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, однак не в повній мірі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Статтею 530 цього ж Кодексу передбачено, що якщо в зобов»язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов»язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).
В свою чергу, згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов"язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 4.1. зазначених вище Кредитних договорів за невиконання чи неналежне виконання прийнятих на себе зобов»язань по цьому договору позичальник несе відповідальність у порядку і на умовах визначених у договорі. За порушення прийнятих на себе зобов»язань стосовно повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом у визначені цим договором строки, позичальник зобов»язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконаних боргових зобов»язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.
В забезпечення виконання даних Кредитних договорів, 30.03.2006 року та 14.02.2006 року між ОСОБА_4 та банком укладені Договори поруки № SR-600/159/2006 та № SR-600/184/2006, за якими останній прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань та став солідарним боржником за кредитними договорами.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо строків платежів відповідно до умов договору, у зв"язку з чим підставною є вимога кредитора до боржника та поручителя про повернення кредиту, процентів та сплату штрафних санкцій.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про сплив строку позовної давності, протягом якого позивач міг захистити своє порушене право.
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору саме є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Оскільки термін виконання Кредитного договору № CNL-600/120/2006 визначено 30.03.2016 року, а Кредитного договору № CNL-600/147/2006 - 12.04.2016 року, тому станом на день звернення позивача з позовом до суду строк позовної давності не сплив.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 і 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст.. 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з тим, у ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З наданого суду розрахунку пені за кредитними договорами № CNL-600/120/2006 та № CNL-600/147/2006, пеня розрахована за період з 16.12.2011 року по 14.03.2012 року, а саме в межах річного строку позовної давності.
Крім цього, доводи апеляційної скарги відповідача про оскарження правомірності правонаступництва позивача щодо прав та обов"язків АКБ "Райффайзенбанк Україна" є безпідставними, оскільки згідно Статуту ПАТ "ОТП Банк", який погоджений НБУ 18.06.2009 року, ПАТ "ОТП Банк" є правонаступником усіх прав та обов"язків АКБ "Райффайзенбанк Україна".
В свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю та Договору про відступлення прав вимоги від 18.03.2011 року, ПАТ "ОТП Банк" передав ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за кредитними договорами № CNL-600/120/2006 та № CNL-600/147/2006, укладених з з ОСОБА_3
Положення гл. 73 ЦК України передбачають можливість укладення договору факторингу, за умовами якого одна сторона передає або зобов"язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов"язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.
При цьому, в силу приписів ст. 1082 ЦК України, боржник зобов"язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначення грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Таким чином, саме відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 18.03.2011 року до ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли права кредитора щодо боржника ОСОБА_3, а відтак вказане товариство є належним позивачем по даній справі.
Також, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному рішенні стягнуто кошти в іноземній валюті, а не в гривнях, оскільки відповідно до роз"ясень, які викладені у п. 12 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково стягнув солідарно з відповідачів в користь позивачів судовий збір, оскільки відповідно до ст.ст. 541, 543 ЦК України передбачена солідарна відповідальність лише за виконання обов"язку, який встановлений законом або договором.
В свою чергу, у ст. 88 ЦПК України не передбачено право солідарної вимоги або солідарного обов"язку на присудження з другої сторони понесених іншою стороною судових витрат, тому судові витрати підлягають до стягнення з кількох відповідачів у відповідній частині.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 липня 2013 року змінити в частині стягнення судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, які проживають за адресою АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", юридична адреса 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 48-50А, код ЄДРПОУ 36789421, р/р 26507002333333 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528, понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) грн. 50 коп. з кожного.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин