Кодимський районний суду Одеської області
Справа № 503/1540/13-ц
11.11.2013 року м. Кодима Одеської області
Кодимський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Сопільняка О.М.
при секретарі Вдовиченко В.О.
з участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кодима Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (аліментів) на утримання дружини-інваліда після розірвання шлюбу та відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди,
Позивач ОСОБА_1 07 серпня 2013 року звернулась до Кодимського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання та відшкодування завданої їй моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримала та пояснила, що з 1989 по 2011 р.р. вона перебувала з відповідачем у шлюбі. Шлюбні відносини з відповідачем не склались, між ними виникли та існували неприязнені відносини, тому у 2011 році вони розлучились. За час перебування у шлюбі відповідач постійно ображав її, застосовував відносно неї та дітей фізичну сили, зловживав алкоголем, зраджував. Через постійні нервові зриви значно погіршився стан її здоров'я, через що у 2010 році їй була надано ІІІ групу інвалідності з приводу загального захворювання. У зв'язку з тим, що її здоров'я погіршилось через протиправну поведінку відповідача, просила стягнути з нього аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини його місячного доходу, стягнувши всю суму аліментів наперед. Крім цього, через постійні сварки та скандали у сім»ї, які відбувались з вини відповідача, знущання та образи з його боку, перенесення нервових зривів, значне через це погіршення стану її здоров'я, зокрема захворювання шкіри, і, як наслідок, неможливість влаштувати своє особисте життя, їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у 300 000 грн., та просить стягнути з відповідача, як компенсацію за понесені нею моральні страждання та переживання за час перебування з ним у шлюбі.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заявленого позову не визнали, вказавши, що інвалідність позивач отримала майже через рік після розірвання шлюбу, тому правових підстав для її утримання у відповідача не має. Вимоги ж позивача про відшкодування завданої моральної шкоди за час перебування у шлюбі вважають безпідставними та недоведеними.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними письмові докази та матеріали цивільної справи, суд вважає необхідним у позові відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що сторони у справі з 04 листопада 1989 по 20 квітня 2011 р.р. перебували у шлюбі, зареєстрованому у Кишинівському відділі РАЦС р.Молдова.
20 квітня 2011 року рішенням Кодимського районного суду Одеської області шлюб між сторонами було розірвано.
01 листопада 2010 року позивачеві ОСОБА_1 надано ІІІ групу інвалідності з приводу загального захворювання, строк дії встановленої інвалідності продовжено до 30 листопада 2013 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії ААЄ №674639, виданого 02 січня 2013 року.
У зв'язку з цим, позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області, де отримує пенсію у розмірі 994 грн. на місяць (довідки УПФУ №792/28 та №793/28 від 07 жовтня 2013 року).
Відповідно до ст.90 СК України дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.
Так, за положеннями ч.2 ст.75 Сімейного кодексу України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати таку матеріальну допомогу.
Таке ж право на утримання має і дружина після розірвання шлюбу (ч.2 ст.76 СК). При цьому, конструкція цих правових норм викладена таким чином, що умовами отримання зазначеної допомоги є непрацездатність дружини, її потреба у допомозі від чоловіка та спроможність останнього надавати таку допомогу.
Згідно із ч.ч.3 та 4 ст.75 СК України та ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Отже, позивач ОСОБА_1 внаслідок надання їй ІІІ групи інвалідності в період перебування з відповідачем у шлюбі, може отримувати грошові кошти (аліменти), визначені ч.2 ст.76 СК України, лише за умови її потреби у допомозі від чоловіка та спроможності останнього надавати таку допомогу.
Так, відповідно до ч.4 ст.75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто, право на утримання має лише непрацездатна особа, яка потребує матеріальної допомоги (не забезпечена законодавчо визначеним прожитковим мінімумом).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратила працездатність, з 01 січня по 30 листопада складає 894 грн., а з 01 грудня 2013 року - складатиме 949 грн.
Відповідно до ч.1 ст.79 СК України аліменти на утримання дружини присуджуються від дня подання позовної заяви.
До 04 листопада 2013 року позивач працювала техніком Котовського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №2, коли була звільнена за угодою сторін, та, окрім пенсії, щомісяця отримувала і заробітну плату.
Наведені вище обставини підвереджують те, що позивач ОСОБА_1, як інвалід ІІІ групи, є непрацездатною та на даний час забезпечена прожитковим мінімумом, тому у відповідності до вимог ч.2 ст.76 СК допомоги від відповідача не потребує.
Обґрунтовуючи свій позов у частині стягнення з відповідача завданої моральної (немайнової) шкоди, позивач ОСОБА_1 підставою для задоволення свого позову вказала, що за час спільного проживання з відповідачем у шлюбі відносини між ними не склались майже одразу після реєстрації шлюбу, відповідач постійно ображав її та дітей, бив їх, спричиняв їм тілесні ушкодження, зраджував, зловживав алкоголем. Через таку протиправну поведінку відповідача та викликані такою поведінкою її нервові зриви, значно погіршився стан її здоров'я, що, зрештою, призвело до надання їй ІІІ групи інвалідності. Внаслідок таких дій відповідача їй спричинені значні моральні страждання та переживання та завдано моральну шкоду.
Заперечуючи проти позову в цій частині відповідач ОСОБА_2 надав до суду письмові докази, згідно з якими він з 1992 року і до цього часу він працює в локомотивному депо ДП «Одеська залізниця» на посаді помічника машиніста, за місцем своєї роботи та проживання характеризується позитивно, відповідно до медичної довідки від 10 липня 2013 року та сертифікату серії 10 ААГ №406256 від 24 вересня 2013 року будь-яких психічних та наркологічних протипоказань для роботи в умовах підвищених ризиків не має. Справно сплачує аліменти на утримання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ч.5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої чи членів її сім»ї.
Згідно п.17-1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» потерпілий, тобто особа, якій заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій, має право пред'явити позов про її відшкодування.
Пунктом 3 цієї ж постанови встановлено, що під моральною (немайновою) шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського та суспільного життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.
Водночас, всупереч вимог ст.10,11 та 60 ЦПК України позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів, які б доводили її позов в цій частині, як не надано жодних доказів, які б підтверджували як протиправну поведінку відповідача, так і причинно-наслідковий зв'язок між цією поведінкою та погіршення її стану здоров»я.
З цих підстав ці вимоги позивача суд визнає недоведеним і вважає необхідним відмовити у позові і в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.75-82 СК України, ст.ст.10,11,60, 213, 215,218 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (аліментів) на утримання дружини-інваліда після розірвання шлюбу та відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Сопільняк О.М.