Справа № 725/1194/13-ц
08.11.2013 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючого судді Піхало Н. В.
при секретарі Верешко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до МКП «Чернівціспецкоментранс», третя особа на стороні відповідача - Первинна профспілкова організація МКП «Чернівціспецкомунтранс», про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування як незаконного наказу від 4 березня 2013 року № «Про скасування наказу про звільнення та поновленя на роботі», стягнення вихідної допомоги та безпідставно утриманої вихідної допомоги, відшкодування завданої моральної шкоди,-
У березні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив скасувати як незаконний наказ МКП «Чернівціспецкомунтрас» № 6 від 4 лютого 2013 року про його звільнення з роботи, поновити на роботі на посаді водія МКП «Чернівціспецкомунтранс», а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану моральну шкоду.
В обґрунтування позову зазначав, що з 3 листопада 2003 року прийнятий за переводом на посаду водія з КАТП 24-28 до МКП «Чернівціспецкомунтранс», однак наказом відповідача від 4 лютого 2013 року був звільнений з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України по скороченню, при цьому вважає таке звільнення незаконним і таким, що проведено з порушенням норм трудового законодавства.
Зокрема, відповідачем при його звільненні не було враховано положення ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, а саме не враховано його кваліфікації, досвіду роботи, а також того, що він за сумлінну працю та безперервний стаж у роботі в сфері житлово-комунальних послуг неодноразово був нагороджений граматами та отримав звання «Ветерана праці житлово-комунального господарства Чернівецької області, а також не враховано наявність на його утримання неповнолітньої дочки.
Крім того, його звільнення відповідачем проведено також з порушенням ст. 43 КЗпП України, а саме без отримання у визначеному законом порядку попередньої згоди виробничого органу (профспілкової організації). Зокрема, при вирішенні питання про надання згоди на його звільнення, вирішення поданого відповідачем подання про розірвання трудового договору з працівником у порушення вимог трудового законодавства відбулось у його відсутності та без належного його повідомлення про розгляд такого подання.
Тому, посилаючись на вказане просив суд визнати його звільнення незаконним та таким, що проведено з порушенням трудового законодавства, поновити його на роботі, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та на підставі ст. 237-1 КЗпП України завдану незаконними діями відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Крім того, 10 червня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив скасувати як незаконний наказ від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» посилаючись на те, що даним наказом не було повністю скасовано наказ від 26 листопада 2012 року № 106 про скорочення на підприємстві посади водія по виводу ТПВ з малопродуктивних сміттєвозів марки ЗІЛ, а лише п. 2 про вручення йому попередження про звільнення. При цьому, вказував, що на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва та праці, посаду, яку він обіймав було скорочено, а вищевказаним наказом № 13 відповідач його незаконно та безпідставно поновив на роботі на посаді, яка фактично була скорочена, тобто вважає, що такий наказ є незаконним та вводить його в оману з метою припинення ініційованого ним судового провадження про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також, як на підставу незаконності наказу про поновлення його на роботі, вказує на те, що даний наказ відповідача містить незаконні положення про зобов'язання його повернути виплачену вихідну допомогу, оскільки положення трудового законодавства не містить таких норм, які б зобов'язували працівника повернути виплачену йому вихідну допомогу на підставі скасування наказу про його звільнення. Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата та прирівняні до неї платежі, тому вважає, що таке положення наказу є незаконним як і незаконним положення наказу про зобов'язання його подати протягом п'яти календарних днів медичної довідки встановленого зразка щодо придатності до керування транспортним засобом з 27 жовтня 2012 року.
Ухвалою суду від 23 вересня 2013 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до МКП «Чернівціспецкомунтранс» про скасувати як незаконний наказ від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» була об'єднана в одне провадження із справою за позовом ОСОБА_1 до МКП «Чернівціспецкомунтранс» про скасувати як незаконний наказ МКП «Чернівціспецкомунтрас» № 6 від 4 лютого 2013 року про його звільнення з роботи, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди.
14 жовтня 2013 року позивачем остаточно доповнено та уточнено заявлені позовні вимоги до МКП «Чернівціспецкомунтранс», відповідно до яких він просив визнати незаконним наказ МКП «Чернівціспецкомунтранс» № 6 від 4 лютого 2013 року про його звільнення, стягнути з відповідача суму безпідставно утриманої з його доходів вихідної допомоги в розмірі 2 832 грн. 64 коп., а також стягнути на його користь вихідну допомогу, виплата якої передбачена ст. 44 КЗпП України в розмірі 8 497 грн. 92 коп. та суму завданої моральної шкоди в розмірі 5000 грн., а також скасувати, як незаконний наказ відповідача від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» та стягнути з відповідача витрати по сплаті послуг адвоката, розмір яких ураховуючи уточнення, надані представником позивача в судовому засіданні становлять 6 000 грн.
В обґрунтування незаконності наказу про звільнення, вказав, що його звільнення з роботи було проведено з порушенням норм трудового законодавства, однак ураховуючи те, що відповідачем його поновлено на роботі, просив лише визнати наказ про його звільнення незаконним.
Крім того, в обґрунтування позову в частині позовних вимог про скасування як незаконно наказу від 4 березня 2013 року № 13, яким скасовано наказ № 6 від 4 лютого 2013 року, зазначав, що зі змісту даного наказу не убачається підстав та причин, згідно яких було скасовано попередній наказ № 6 від 4 лютого 2013 року про його звільнення. Крім того, в даному наказі, а саме у п. 2 наказу № 13 від 4 березня 2013 року відповідачем безпідставно та з порушенням норм трудового законодавства зобов'язано його повернути виплачену йому згідно з наказом № 6 від 4 лютого 2013 року вихідну допомогу, не визначивши порядку повернення ним такої допомоги. При цьому, вважає, що відповідач вказавши у даному наказі про виплату йому компенсації за період вимушеного прогулу з 5 лютого 2013 року по 4 березня 2013 року, безпідставно провів автоматичні розрахунки шляхом зарахування у рахунок нарахованої йому компенсації за час вимушеного прогулу нараховану йому при звільненні вихідну допомогу та компенсацію за невикористані відпустки. На його думку, суму вихідної допомоги, а також компенсації за невикористані відпустки в кількості 8 календарних днів згідно даного наказу він мав би повернути особисто відповідачу шляхом внесення коштів в касу на рахунок підприємства, або скористатися правом на оскарження наказу відповідача. Однак, оскарживши даний наказ, вважає, що зобов'язання повернути дану допомогу у нього не виникло. Разом з тим, з досліджуваної довідки про свої доходи за період з 1 листопада 2012 року по 16 квітня 2013 року убачається, що у лютому 2013 року при його звільненні за наказом № 6 йому виплачено відповідачем вихідну допомогу в розмірі 2 832 грн. 64 коп., а в подальшому у зв'язку із скасуванням наказу про звільнення та поновленням його на роботі , йому відповідачем було нарахована та виплачена компенсація за період вимушеного прогулу в сумі 2966 грн. 44 коп., заробітна плата погодинно в сумі 122 грн. 99 коп., та виплати по лікарняних листках в сумі 1 182 грн. 66 коп., а всього в розмірі 4 266 грн. 09 коп. та він з урахуванням обов'язкових платежів повинен був отримати 3 480 грн. 89 коп., однак отримав лише 648 грн. 29 коп., що свідчить про те, що відповідач незаконно та за відсутності його згоди, передчасно та безпідставно вирахував з його доходів за березень 2013 року суму виплаченої йому у лютому 2013 року вихідної допомоги. Тому, посилаючись на вказане, просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно утриману з його доходів суму вихідної допомоги в розмірі 2 832 грн. 64 коп., а також стягнути передбачену положеннями ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу у сумі тримісячного середнього заробітку в розмірі 8 497 грн. 92 коп., завдану незаконними діями відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та понесені ним витрати на оплату правової допомоги в розмірі 6 000 грн., що підтверджується наданими договорами про надання правової допомоги та квитанцією про сплату таких витрат.
У судовому засіданні представник позивача ураховуючи подані уточнення та збільшення позовних вимог, просив позов задовольнити й відповідно визнати наказ про звільнення незаконним, скасувати як незаконний наказ від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі», стягнути з відповідача суму вихідної допомоги та безпідставно утриманої вихідної допомоги, а також відшкодувати завдану ОСОБА_1 незаконними діями відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги в розмірі 6000 грн.
Представник відповідача, проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості, при цьому вказав, що звільнення відповідача по скороченню проведено з дотриманням положень трудового законодавства. Щодо наказу про скасування попереднього наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, то даний наказ видано підприємством з тих підстав, що при звільненні позивача не було повідомлено центр зайнятості про проведення звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням у визначеному законом порядку. Також, в обґрунтування законності наказу про неволення ОСОБА_1 на роботі вказав та те, що позивача було поновлено на посаді, яка у березні 2013 року була введена до штатного розпису, а не на посаді, яка була скорочена. Крім того, зазначив, що усі виплати та взаєморозрахунки з позивачем проведені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для стягнення як зазначає позивач безпідставно утриманої вихідної допомоги відсутні, оскільки позивачу після поновлення на роботі було сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також відсутні й підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги, виплата якої визначена ст. 44 КЗпП України, оскільки позивач звільнився з роботи за згодою сторін, а не через порушення підприємством трудового законодавства й відповідно відсутні правові підстави для виплати йому такої вихідної допомоги та відшкодування завданої моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до наступних висновків.
Зокрема, звертаючись до суду з вимогою про визнання наказу про звільнення незаконним, позивач вказував на те, що його звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проведено з порушенням норм трудового законодавства.
Так, ч. 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 3 листопада 2003 року перебував у трудових відносинах з МКП «Чернівціспецкомунатрс», зокрема був прийнятий за переводом на посаду водія з КАТП 24-28 до МКП «Чернівціспецкомунтранс».
Однак, відповідно до наказу МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 4 лютого 2013 року № 6 ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і на підставі наказу № 106 від 26 листопада 2012 року «Про скорочення посади водія» звільнений з роботи з посади водія на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 4 лютого 2013 року , з виплатою вихідної допомоги, а також компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 8 календарних днів за період з 3 листопада 2012 року по 4 лютого 2013 року ( а.с 87).
Від підпису про ознайомлення з даним наказом ОСОБА_1 відмовився, про що складено відповідний акт ( а.с 88).
При цьому, судом встановлено, що у листопаді 2012 року на МКП «Чернівціспецкомунтранс» у зв'язку з виведенням з експлуатації контейнерів єм 0,75 кб.м. і заміни їх на евроконтейнери ем 1,1 кб.м виникла необхідність у виведенні з експлуатації малопродуктивних спецавтомоблілів марки ЗІЛ, які обслуговують ці контейнери, оскільки в подальшому обслуговування цих контейнерів мало здійснюватись високопродуктивними сміттєвозами іноземного виробництва МАН, РЕНО, МЕРСЕДЕС, що призвело до виникненні необхідності на підприємстві до зменшення чисельності водіїв малопродуктивних сміттєвозів, що достовірно підтверджує факт існування на підприємстві відповідача змін в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату працівників.
З метою вирішення питання про скорочення однієї одиниці водія сміттєвозів марки ЗІЛ, а саме скорочення водія ОСОБА_1, підприємством відповідача направлено профспілковому комітету МКП «Чернівціспецкомунтранс» відповідне представлення ( а.с. 81).
Відповідно до витягу з протоколу № 27 засідання МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 26 листопада 212 року профсліковим комітетом надано згоду адміністрації на скорочення однієї посади водія малопродуктивних сміттєвозів марки ЗІЛ ( а.с 82).
Крім того, наказом МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 26 листопада 2012 року № 106 про скорочення, у зв'язку із змінами в організації та праці вирішено питання про скорочення посади водія по вивозу ТПВ з малопродуктивних сміттєвозів марки ЗІЛ з 26 січня 2013 року та вручення 26 листопада 2912 року ОСОБА_1 попередження про звільнення. (а.с 83). При цьому, попередження про звільнення ОСОБА_1 отримав 26 листопада 2012 року, про що власноручно розписався ( а.с 84).
До того ж, як убачається з матеріалів справи, а також підтверджується поясненнями представника відповідача та дослідженими в судовому засіданні копіями штатних розписів та іншими доказами, скорочення чисельності працівників на підприємстві повинно було відбутися з 26 січня 2013 року.
Таким чином, суд вважає, що на підприємстві відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва та праці, які зумовили необхідність скорочення штату працівників й відповідно відповідачем при звільненні позивача дотримано вимоги трудового законодавства щодо попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці як це передбачено ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.
Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо незаконності проведеного звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України також зазначав, що відповідачем не дотримано вимоги закону щодо переважного права на залишення на роботі.
Правилами ч.ч.1,2 ст. 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається в тому числі сімейним - при наявності двох і більше утриманців, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва.
Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що при його звільненні відповідачем не було дотримано вимоги ст. 42 КЗпП України, оскільки в силу норм зазначеної статті переважне право застосовується у разі, коли на підприємстві є декілька однакових посад, які займаються працівниками і саме до них застосовується переважне право на залишення на роботі.
До того ж, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Однак, як установлено судом, на час скорочення посади водія малопродуктивних сміттєвозів, яку обіймав ОСОБА_1, дана посада на підприємстві була останньою, яка підлягала скороченню, оскільки за період з 1 вересня 2012 року по 5 лютого 2013 року у зв'язку із проведенням реорганізації вже було звільнено шість водіїв малопродуктивних сміттєвозів, з яких: 5 водіїв звільнились за власним бажанням та за згодою сторін і 1 посада водія, яку обіймав ОСОБА_1 - була скорочена.
Станом на 4 лютого 2013 року на МКП «Чернівціспецкомунтранс» не було вакантних посад, які можна було б запропонувати ОСОБА_1, що підтверджується відповідною довідкою відповідача та копіями наказів про звільнення інших 5 водіїв ( т. 2 а.с 39 -44), а також копією штатного розпису на грудень 2012 та березень 2013 року (т. 2 а.с. 46-53). При цьому, вакантна посада водія малопродуктивних сміттєвозів на підприємстві була введена лише з березня 2013 року у зв'язку із погодженням змін до штатного розпису, внаслідок проведення ремонту спецавтомоблія марки ЗІЛ, який відноситься до категорії малопродуктивних сміттєвозів, переобладнання його під роботу на дизельному пальному, що також підтверджується довідкою відповідача та копією штатного розпису ( т. 2, ас. 39).
Крім того, судом також приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_1 відбулось на підприємстві в останню чергу та позивач був звільнений останнім й відповідно запропонувати йому однорідну посаду, яку займав позивач, а саме водія малопродуктивних сміттєвозів підприємство не мало можливості у зв'язку з відсутністю таких посад на підприємстві, що об'єктивно підтверджено дослідженими судом доказами.
Таким чином, судом не приймаються до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач у порушення ст. 42 КЗпП України при його звільненні не врахував його переважного права на залишення на роботі, оскільки станом на січень 2013 року скороченню підлягала штатна одиниця «водія малопродуктивних сміттєвозів», яка скорочувалась останньою та яку займав позивач й відповідно до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право, і працівники, які не мають таких переваг, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, однак на підприємстві на час звільнення ОСОБА_1 наявність рівнозначної посади була відсутня.
Крім того, питання щодо перестановки (перегрупування) працівників і переведення більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника, при звільненні ОСОБА_1 не вирішувалось й відповідно до вимог чинного законодавства у разі, якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Щодо доводів позивача про те, що його звільнення відбулось без отримання у визначеному законом порядку згоди профспілкового органу, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Як встановлено судом, представлення МКП «Чернівціспецкомунтранс» про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 було розглянуто профспілковим комітетом 26 листопада 2012 року за відсутності позивача, що є порушенням положень ч.3 ст.43 КЗпП України.
У цьому випадку згоду профспілкового комітету МКП «Чернівціспецкомунтранс» на звільнення ОСОБА_1 з роботи слід вважати такою, що не має юридичного значення.
Відповідно до ч.9 ст.43 КЗпП та роз'яснень, які містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови цього органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.
Однак, саме по собі порушення порядку розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про дачу згоди на звільнення працівника не може бути підставою для визнання рішення про звільнення з роботи незаконним, оскільки за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, у разі звільнення його без законної підстави.
При цьому, ураховуючи те, що ОСОБА_1 не порушував питання в поданому позові про поновлення його на роботі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для направлення відповідно запиту щодо отримання згоди профспілкового комітету МКП «Чернівціспецкомунтранс» на звільнення позивача за п.1 ч.1ст.40 КЗпП, оскільки наказ про звільнення позивача підприємством був скасований 4 березня 2013 року та ОСОБА_1 поновлено на роботі та нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу й відповідно порушені права позивача відновлено.
Таким чином, доводи позивача щодо незаконності наказу № 6 від 4 лютого 2013 року «Про звільнення з посади водія автомобіля» в зв'язку із змінами в організації і праці ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Тому позовні вимоги в частині визнання незаконним даного наказу, виданого МКП «Чернівціспецкомунтранс» здоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування як незаконного наказу МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі», то суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, а також підтверджується поясненнями представника відповідача та наданими доказами, зокрема листом Чернівецького міського центру зайнятості від 8 жовтня 2013 року № 25-13/4317 (а.с. 1, т. 2), що підтверджує факт неподання МКП «Черівціспецкомунтранс» при скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_1 та при наступному його звільненню до центру зайнятості відповідного звіту про заплановане вивільнення працівників станом на 26 січня 2013 року, у якому було б зазначено про заплановане вивільнення ОСОБА_1, відповідач скориставшись, з метою поновлення в цій частині порушеного права позивача, скасував наказ про звільнення ОСОБА_1 та поновив його на роботі з 4 березня 2013 року, усунувши таким чином існуючі порушення трудового законодавства, визначені положеннями ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до яких при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, передбачено обов'язок повідомлення про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державної служби зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направлення списків фактично вивільнених працівників.
Крім того, доводи ОСОБА_1 про те, що його було поновлено на неіснуючій, скороченій посаді водія сміттєвозів спростовуються наданими відповідачем доказами, а саме : копією штатного розпису підприємства, який вводився в дію з 1 березня 2013 року та в якому наявні дві посади водіїв малопродуктивних сміттєвозів (а.с. 46-49), а також відповідною довідкою МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 18 лютого 2013 року № 35 про погодження з ЖКГ Чернівецької міської ради у зв'язку із проведенням ремонту спецавтомоблія марки ЗІЛ, який відноситься до категорії малопродуктивних сміттєвозів продуктивністю від 6 тон до 7 тон, переобладнання його під роботу на дизельному пальному закріплення у штатному розписі підприємства з 1 березня 2013 року двох посад водіїв малопродуктивних сміттєвозів (позмінний графік роботи (а.с. 45, т. 2).
При цьому, інших доказів наявності обґрунтованих підстав для скасування як незаконного наказу МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» позивачем відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України не подано та на думку суду зазначені позивачем підстави для визнання вказаного наказу незаконним, а саме відсутність причин для скасування попереднього наказу № 6 від 4 лютого 2013 року та відсутність механізму його можливості реального виконання, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях і не підтвердженні відповідними доказами.
Крім того, позивач, вважаючи наказ незаконним та знаючи про його існування ще 4 березня 2013 року, що підтверджується актом про відмову позивача від підпису про ознайомлення з цим наказом (а.с 90 , т. 1 ), фактично приступив до роботи і працював до 16 квітня 2013 року й відповідно, у порушення ст. 233 КЗпП України звернувся до суду з вимогами про скасування його як незаконного лише 10 червня 2013 року (а.с. 167, т. 1), пропустивши при цьому визначений законом строк звернення до суду з такими вимогами.
Не підлягають також задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з МКП «Чернівціспецкомунтранс» безпідставно утриманої вихідної допомоги в розмірі 2 832 грн. 64 коп. з таких підстав.
Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Законом України „Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 26 вищезазначеного Закону визначено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
Відповідно до ст. 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Зокрема, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ ( розпорядження ) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації ( стаття 136 ).
Згідно цієї норми при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
Разом з тим, як вже встановлено судом, наказом МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» порушені права позивача були відновлені, його поновлено на роботі на тих умовах, які існували до підписання наказу № 6 від 4 лютого 2013 року про звільнення з роботи.
Таким чином, суд вважає, що права позивача були повністю відновлені відповідачем шляхом поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого була добровільно сплачена відповідачем.
Крім того, сума виплаченої позивачу при звільненні вихідної дороги не є в розумінні положень Закону України « Про оплату праці» заробітною платою, а є одноразовим платежем, виплата якого передбачена ст. 44 КЗпП України, тому відповідач видавши наказ про скасування попереднього наказу про звільнення та зобов'язавши даним наказом повернути сплачену позивачу суму вихідної допомоги діяв правомірно, оскільки поновивши позивача на роботі в добровільному порядку, відпали правові підстави для виплати позивачу сум вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при його звільненні, у зв'язку з чим вона підлягала поверненню МКП «Чернівціспецкомунтранс».
Крім того, також є безпідставними доводи позивача в частині того, що виплата вихідної допомоги в сумі 2 832 грн.64 коп. була утримана з нього самовільно та без належної правової підстави, оскільки вони спростовуються положеннями наказу МКП «Чернівціспецкомунтранс» від 4 березня 2013 року № 13 «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» у п. 2 якого зобов'язано ОСОБА_1 повернути підприємству виплачену суму вихідної допомоги. До того ж вказана вихідна допомога була утримана не із заробітної плати позивача, а за рахунок нарахованої компенсації за час вимушеного прогулу.
Доказів того, що сума вихідної допомоги була вирахувана відповідачем із нарахованої після поновлення позивача на роботі заробітної плати, позивачем суду на надано, а також спростовується довідкою про доходи ОСОБА_1, наданою відповідачем ( а.с. 233, т. 1).
Крім того, відсутність порушень щодо проведення виплат ОСОБА_1 встановлено перевіркою ДФІ Чернівецької області, що підтверджується наданим представником відповідача витягом акту ревізії ДФІ в Чернівецькій області від 13 березня 2013 року ( а.с. 54-57, т. 2).
При цьому, ураховуючи положення ст. 11 ЦПК України, суд, зважаючи на межі заявлених ОСОБА_1 позивачем вимог, питання щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 безпідставно утриманої суми компенсації за невикористану відпустку в кількості 8 календарних днів не вирішує, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись.
Також суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з МКП «Чернівціспецкомунтранс» вихідної допомоги, виплата якої визначена положеннями ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю , у сумі тримісячного середнього заробітку , а саме в розмірі 8 497 грн. 92 коп. (2 832 грн. 64 коп. х 3) входячи з наступного.
Так, при припиненні трудового договору за деякими підставами можлива виплата вихідної допомоги. Вихідна допомога - це грошова сума, виплачувана одноразово в передбачених законодавством про працю випадках у разі припинення трудового договору. Конкретний розмір та випадки виплати вихідної допомоги визначено у ст. 44 КЗпП України.
Зокрема, за змістом ст. 44 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, при припинення трудового договору з ним внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України).
Таким чином, зазначені положення ст. 44 КЗпП України, якою передбачено виплату вихідної допомоги, можливі до застосування лише у разі припинення трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Однак, як вже встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі наказу від 16 квітня 2013 року № 20 за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України за поданою ним заявою від 16 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 92,93). При цьому, вимоги про зміну формулювання причини звільнення під час розгляду справи ОСОБА_1 не заявлялися.
Тому, з огляду на наведене та встановивши, що ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України і останнім вимоги про зміну формулювання причин звільнення не заявлялися, суд вважає, що заявлена ним позовна вимог про стягнення з МКП «Чернівціспецкомунтрасн» на його користь вихідної допомоги, виплата якої передбачена ст. 44 КЗпП України, у разі припинення трудового договору в зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) задоволенню не підлягає.
Крім того, встановивши, що відповідач після звільнення позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці на підставі наказу від 4 лютого 2013 року, поновив права ОСОБА_1 шляхом скасування виданого ним попереднього наказу про звільнення та поновив ОСОБА_1 на роботі із проведенням йому нарахування в добровільному порядку втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування на його користь завданої моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є безпідставними та недоведеними й відповідно не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь витрат, понесених на сплату послуг адвоката в розмірі 6000 грн., які ним були сплачені у зв'язку з необхідністю відновлення своїх порушених прав в судовому порядку.
Таким чином, беручи до уваги об'єктивно встановлені у судовому засіданні обставини справи та досліджені докази, суд приходить до висновку про те, що при звільненні позивача на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України не було порушено вимог ст.ст.40,42,ст.492 КЗпП України, які передбачають особливі умови звільнення за скороченням штату працівників, а також інших положень трудового законодавства, тому позов ОСОБА_1 є безпідставним й відповідно задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 3, 40, 42, 49-2 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 294-295 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до МКП «Чернівціспецкоментранс», третя особа на стороні відповідача - Первинна проспілкова організація МКП «Чернівціспецкомунтранс», про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування як незаконного наказу від 4 березня 2013 року № « Про скасування наказу про звільнення та поновленя на роботі», стягнення вихідної допомоги та безпідставно утриманої вихідної допомоги, відшкодування завданої моральної шкоди,- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м. Чернівці протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Піхало Н. В.