Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 801/7706/13-а
05.11.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мунтян О.І.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Шереніна Ю.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р.) від 09.09.13 у справі № 801/7706/13-а
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_3)
до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м.Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 30.04.2013 №0068081703.
В іншій частині позову - відмовлено.
На зазначене судове рішення від позивача надійшла апеляційна скарга, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та судові витрати.
Разом з тим, від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт вважає, що проведеною перевіркою здійснено розрахунки земельного податку з фізичних осіб, відповідно до діючого законодавства, а позивач навмисно ухиляється від сплати земельного податку з фізичних осіб.
Апеляційні скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У судове засідання 05.11.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 01.04.2012 року та на дату видачі свідоцтва перебуває на обліку в ДПІ у м. Ялті АРК ДПС як платник єдиного податку.
Згідно рішення 42 сесії Ялтинської міської ради 23-го скликання від 27.12.2001 року №43 затверджені проекти відводів земельних ділянок, та підприємцю ОСОБА_2 надана у тимчасове користування на умовах оренди строком на 50 років земельна ділянка площею 0,6402 га, у тому числі за угіддями - землі промисловості для обслуговування виробничої баз з земель Ялтинської міської ради за адресою: АДРЕСА_2.
Межі земельної ділянки площею 0,6402 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, були перенесені в натурі для обслуговування виробничої бази, що підтверджується Актом перенесення меж земельної ділянки в натурі.
04.08.2008 року Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів АР Крим видано ОСОБА_2 довідку про те, що на його ім'я приймалося рішення №43 від 27.12.2001 року 42 сесії Ялтинської міської ради 23-го скликання про передачу в оренду земельної ділянки площею 6402 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2.
Однак, Ялтинське міське управління земельних ресурсів повідомило, що правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку не видавались; цільове призначення земельної ділянки - обслуговування нежитлової будівлі.
21.01.2007 року Ялтинським бюро технічної інвентаризації видано ОСОБА_2 технічний паспорт на виробничий будинок АДРЕСА_2. Згідно технічного паспорту будинок складається зі складських приміщень, боксів, кабінетів, коридорів, цехів.
11.11.2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого він є власником нежитлових будівель виробничої бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в тому числі: склад літ. А площею 367,4 кв.м., склад літ. Б площею 441,2 кв.м., склад літ. В площею 243,7 кв.м., склад літ. Г площею 434,5 кв.м., навіс літ. Д, ємкість заправки літ. Е, туалет літ. Ж.
Таким чином, ФОП ОСОБА_2 є власником виробничої бази, яка знаходиться на земельній ділянці, що передана позивачу на умовах оренди, але договір оренди позивачем не укладався та не реєструвався у встановленому законом порядку.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіряючи відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:
а) розпорядження землями територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Також стаття 122 встановлює, що до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Стаття 124 Земельного кодексу встановлює порядок передачі земельних ділянок в оренду, згідно з яким передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Згідно з ст. 21 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 N161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Ст. 126 Земельного кодексу України закріплює список документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а саме:
- право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом;
- право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою;
- право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі.
Як вбачається з матеріалів справи, у позивача відсутній будь-який правовстановлювальній документ, який підтверджує його право власності або користування земельною ділянкою, у тому числі договір оренди земельної ділянки.
Згідно із статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з п. 288.1 статті 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Пунктом 288.2. статті 288 ПКУ передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Таким чином, оскільки позивач не укладав договір оренди земельної ділянки, він не є платником орендної плати за землю.
У той же час, позивач здійснює фактично використання землі, оскільки позивач здійснює господарську діяльність стосовно виробничої бази, яка знаходиться на вказаній земельній ділянки.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія.
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Таким чином, оскільки позивач набув право власності на виробничу базу, до нього перейшло право на земельну ділянку та обов'язок сплачувати земельний податок.
Згідно з ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 286.5 стаття 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
30.04.2013 року ДПІ у м. Ялті АРК ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення №0068081703, у якому зазначено, що згідно п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 286.5 ст. 286 ПКУ ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 17844,93 грн. з визначенням граничного строку сплати протягом 60 днів з дати вручення.
Але, 23.04.2012 року Державною податковою службою ОСОБА_2 було видане свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_1, яке свідчить про обрання спрощеної системи оподаткування з 01.04.2012 року.
Пунктом 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України встановлено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності".
Згідно з п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 глави 1 розділу XIV "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Підтвердженням факту здійснення ОСОБА_2 підприємницької діяльності в вигляді здачі в оренду приміщень, що знаходяться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, перебувають у його власності, є:
- свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_1, в якому прямо передбачений такий вид діяльності, як здавання в оренду власного нерухомого майна;
- договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013 року, укладений між орендодавцем СПД ОСОБА_2 та орендарем ПП ОСОБА_3, згідно якому ОСОБА_2 передає ОСОБА_3 у тимчасове платне володіння й користування нежитлове приміщення площею 57,7 кв.м згідно технічного паспорту БТІ літ. Г, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 під офіс та складські приміщення на підставі акту приймання-передачі;
- договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013 року, укладений між орендодавцем СПД ОСОБА_2 та орендарем ТОВ "НИКЭ ДАН", згідно якому ОСОБА_2 передає ТОВ "НИКЭ ДАН" у тимчасове платне володіння й користування нежитлове приміщення площею 117,1 кв.м згідно технічного паспорту БТІ літ. В, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 під виробництво меблів на підставі акту приймання-передачі.
Таким чином, вказана земельна ділянка використовується позивачем для провадження господарської діяльності, що є підставою для звільнення ОСОБА_2, як платника єдиного податку, від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.
Судова колегія акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Отже, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта від 30.04.2013 №0068081703 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи в позові про відшкодування витрат з оплати юридичної допомоги, інших витрат суд апеляційної інстанції, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права підчас вирішення адміністративної справи. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах встановлений Законом України № 4191-VІ від 20.12.2011 року.
В матеріалах справи відсутні дані про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній справі, жодної угоди про надання юридичної допомоги матеріали справи не містять, не міститься в матеріалах справи квитанції, інших доказів, що підтверджують понесені витрати на правову допомогу.
Інші витрати, на відшкодуванні яких наполягає позивач, останнім не конкретизовані, належним чином не підтверджені.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. судова колегія зазначає наступне.
У відповідності з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 розмір відшкодованої немайнової шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань.
Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 Цивільного Кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При вирішенні спору позивач повинен доказами довести факт заподіяння моральної шкоди, причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та шкідливими наслідками (заподіянням майнової та моральної шкоди), обґрунтувати розмір майнового та морального відшкодування.
З системного аналізу вказаних норм, суд приходить до висновку що відшкодування збитків є одним із засобів захисту цивільних прав та інтересів особи, якій такі збитки спричинені. Отже, збитки відшкодовуються за наявності складу цивільного правопорушення, яким безпосередньо завдані збитки та причинного зв'язку між порушенням права та збитками. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками полягає в тому, що має бути, по-перше, протиправна поведінка, по-друге, наслідком цієї протиправної поведінки має бути шкідливий результат.
Позивачем суду не надано жодного доказу перенесених ним душевних страждань, душевного або фізичного болю, приниженні ділової репутації, пов'язаних з неправомірними діями відповідача, а додана до матеріалів справи форма індивідуальної програми реабілітації інваліда (а.с. 9-10) свідчить лише про ряд заходів та умов для відновлення порушених чи втрачених функцій організму позивача в наслідок його інвалідності.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.
Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.09.13р. підлягає залишенню без змін, апеляційні скарги - залишенню без задоволення.
Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.13 у справі № 801/7706/13-а - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.09.13 у справі № 801/7706/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис Ю.Л.Шеренін
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.І. Мунтян