12.11.2013Справа № 901/3046/13
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі - Україна», м. Київ
до відповідача Фізичної особи - підприємця Ковальова Юрія Вікторовича, м. Сімферополь
про стягнення заборгованості за договором у розмірі 109 786,54 грн.
За участю представників:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - Ковальов Ю.В.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сафарі - Україна» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Ковальова Юрія Вікторовича про стягнення заборгованості за договором комісії № 0101/09 109 786,54 грн.
Ухвалою господарського суду від 16.09.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 30.09.2013 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором комісії в частині повної та своєчасної оплати послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач жодного разу без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Поштова кореспонденція, зокрема, процесуальні документи, надсилались на усі відомі суду адреси, а саме, на адресу, яка була вказана позивачем у позовній заяві та на адресу, вказану в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, долученого позивачем до матеріалів справи (а.с. 71-72).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
01.01.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сафарі - Україна» та фізичною особою - підприємцем Ковальовим Юрієм Вікторовичем було укладено Договір комісії № 0101/09 (а.с. 10-12).
У відповідності до пункту 1.1 договору комітент доручає, а комісіонер зобов'язується за винагороду, від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента вчиняти правочини з продажу товару, який належить комітенту, на умовах найбільш вигідних для комітента.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що комітент передає комісіонеру товар, в кількості та на умовах, зазначених у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору(а.с. 13-24).
Так, на виконання договору позивачем було передано відповідачу товар, призначений для мисливства та спорту, відповідно до видаткових накладних.
В пункті 8.1 договору зазначено, що строк дії договору встановлений до 31 грудня 2010 року, з автоматичною пролонгацією на тих же умовах і на той же термін без обмеження кількості пролонгації, у випадку коли жодна із сторін не вимагає його припинення. Отже, договір є чинним і на даний час.
Згідно частини 1 статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до пункту 2.2.1 комісіонер зобов'язується прийняти товар, який надходить від комітента згідно видаткових накладних.
Згідно пункту 2.2.4 комісіонер зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок комітента грошові кошти в національній валюті України протягом 5 днів з дня продажу відповідного товару.
Крім того, в пункті 4.3 договору зазначено, що комісіонер надає комітенту звіт про виконання доручення.
Частиною 1 статті 1022 Цивільного кодексу України встановлено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Виконавши доручення з продажу товарів, відповідач надав позивачу відповідний звіт реалізації від 04 липня 2013 року (а.с. 42-43). Згідно до наданого звіту, відповідачем було реалізоване товарів позивача на загальну суму 72 943, 22 грн.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пунктом 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Беручи до уваги, що цивільно-правові зобов'язання, які виникли між сторонами у справі мають двосторонній характер, тобто покладають як на одну, так і на іншу сторону певні обов'язки. В таких зобов'язаннях кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку .
Пункт 4 вищенаведеної статті 538 Цивільного кодексу України твердить, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Таким чином, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 72 943,22 грн. основного боргу.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 36 471, 61 грн. штрафних санкцій за договором.
Згідно пункту 5.2 договору, у разі несплати грошових коштів комісіонером за проданий товар у строк, передбачений пунктом 2.2.4 договору, для комісіонера настають наступні штрафні санкції:
- до 10 днів прострочки - 3% від суми заборгованості;
- до 20 днів прострочки - 5% від суми заборгованості;
- до 30 днів прострочки - 10% від суми заборгованості;
- більше 30 днів прострочки - 50 % від суми заборгованості.
Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В частині 1 статті 218 Господарського кодексу України зазначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є, зокрема, штрафні санкції, до яких віднесено згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штраф та пеню.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до пункту 2.2.4 договору, відповідач повинен був перерахувати грошові кошти за проданий товар не пізніше 10.07.2013 року. Станом на день складання позовної заяви, відповідач прострочив виконання взятих на себе зобов'язань на 62 календарних дня. Так, відповідно до пункту 5.2 договору розмір штрафу складає 50 % від суми заборгованості.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем був вірно розрахований розмір штрафу та складає 36 471,61 грн.
Проте, у своєму відзиві відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, у зв'язку з зі значною збитковістю його господарської діяльності, яка виникла з причин довгострокового лікування відповідача хвороби серця та стенокардії, яка була причиною його госпіталізації швидкою допомогою до інфарктного кардіологічного відділення міської клінічної лікарні №6 з діагнозом прихована ішемічна хвороба серця та стенокардія. Окрім цього, в обґрунтування клопотання щодо зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на надмірно великий розмір визначених до сплати штрафних санкцій у порівнянні з збитками кредитора, які дорівнюють половині суми основного боргу, що в з урахуванням його скрутного становища, викликаного довготривалою хворобою серця та наявності на його утриманні двох малолітніх дітей, заслуговують на увагу суду.
Положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Дослідивши подані відповідачем документи, суд приходить до висновку, що зазначені у клопотанні відповідача обставини дійсно є виключними та такими, що заслуговують на увагу суду.
Як вбачається з копій свідоцтв про народження малолітньої Ковальової А.Ю. та неповнолітньої Ковальової Н.Ю. батьком дітей визначено відповідача.
З копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що відповідач дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в інфарктному кардіологічному відділенні міської клінічної лікарні №6 з діагнозом ІБС, вперше виникла стенокардія з ускладненнями.
Позивач не надав доказів наявності збитків від порушення вимог договору відповідачем в частині повної та своєчасної сплати суми основного боргу, в той час як сума штрафних санкцій визначена позивачем до стягнення становить майже половину від суми основного боргу, що на думку суду є надмірно великою у порівнянні з відсутніми збитками позивача.
Відповідно до статтей 230, 233 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання; у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм законодавства зменшенню підлягають штрафні санкції, встановлені як за згодою сторін, так і законом.
Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Застосування положень пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та встановлення, при цьому, розміру зменшення є правом суду, та застосовується ним виходячи з обставин справи та внутрішнього переконання суду щодо встановлення достатнього розміру неустойки, що підлягає стягненню.
Так, вказана процесуальна норма разом з нормою ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України застосовуються на розсуд суду першої інстанції, який розглядає спір.
Викладене щодо можливості зменшення судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України штрафу, передбаченого 5.2 договору, відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, наведеній у постановах від 06.03.2008 по справі №13/544, від 31.07.2008 по справі № 17/23, від 13.03.2008 по справі № 1/594, тощо.
За таких обставин, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, його майновий та фізичний стан, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність завдання зазначеним правопорушенням позивачу будь-яких збитків або настання негативних наслідків, суд реалізує своє право на зменшення розміру штрафних санкцій, застосованих позивачем відповідно до пункту 5.2 договору, до суми 3 647 грн. 16 коп.
На підставі викладеного, господарський суд визнає позов обґрунтованим повністю, але вважає за можливе зменшити розмір штрафу, у зв'язку з чим позов слід задовольнити частково. Така ж правова позиція про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення решти штрафних санкцій у зв'язку зі зменшенням розміру заявлених до стягнення санкцій наведена у п. 9.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 6 «Про судове рішення».
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума 3% річних за період з 10.07.2013 по 09.09.2013 року повинна бути розрахована наступним чином :
72 943, 22 грн. х 62 дня х 3%/365 днів = 371,71 грн.
Матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 371, 71 грн., отже підлягає стягненню з відповідача саме в цьому розмірі.
Заявою від 09.10.2013р. про збільшення розміру позовних вимог позивач просив збільшити розмір позовних вимог до 111635,54 грн., в обґрунтування якої покладає необхідність відшкодування йому транспортних витрат з пересування літаком м.Київ - м.Сімферополь - м.Київ, та таксі з аеропорту Сімферополь до суду з ціллю своєчасного прибуття у судове засідання що відбулося 30.09.2013р., додатково сплативши за зазначену заяву судовий збір в розмірі 36,98грн. (а.с.127-128, 130).
Проте, з аналізу зазначених вимог та обставин, якими позивач обґрунтував заяву вбачається, що сума, визначена позивачем до стягнення є вимогою про покладення інших судових витрат на відповідача і жодним чином не має відношення до збільшення позовних вимог.
За таких обставин, кваліфікуючи в контексті статті 44 Господарського процесуального кодексу України суму транспортних витрат заявлену до стягнення позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
У відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За доводами представника позивача, він витратив на проїзд для участі в судовому засіданні 1849 грн. придбавши квітки на літак в обидва напрямки (Київ - Сімферополь - Київ) з причин неможливості прибути менш дешевшим видом транспорту у призначене судом судове засідання 30.09.2013р. В обґрунтування зазначених обставин, посилається на несвоєчасне отримання ним ухвали господарського суду про порушення провадження у справі яку він отримав лише 25.09.2013р., що начебто позбавило можливості представника позивача за п'ять днів до призначеного судового засідання придбати квітки на потяг.
Проте, з детального аналізу матеріалів справи та поданих позивачем документів вбачається невідповідність доводів представника позивача фактичним обставинам справи.
Відповідно до підпису уповноваженої особи позивача, яка міститься на зворотному повідомленні до скерованого судом на адресу позивача листа із Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим про порушення провадження у справі №32/901/3046/13, позивач отримав зазначену ухвалу 23.09.2013р. (а.с.68).
Зазначений факт підтверджується й наданою позивачем копією накладної №т-0000345 від 23.09.2013р., відповідно до якої позивач сплатив вартість авіаквитків за напрямком Київ-Сімферополь-Київ в сумі 1745 грн. 23 вересня 2013 року. Зазначена сплата авіаквитків відбулася за замовленням відповідно до рахунку-фактури №т-0000429 від 23.09.2013р. (а.с.132).
На підставі вищенаведеного, суд робить висновок про те, що представник позивача навмисно вводить суд в оману щодо фактичних причин обрання позивачем самого дорогого виду транспортного пересування задля прийняття участі у судовому засіданні призначеному на 30.09.2013р., та обґрунтування необхідності перельоту літаком в обидва напрямки, не користуючись при цьому загальними видами транспорту замість таксі.
Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, задля визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають стягненню з відповідача, представником позивача не надано жодного документу, який би підтверджував вартість залізничного виду транспорту, а також не надано доказів відсутності квитків на зазначений вид транспорту на необхідну для прибуття у судове засідання дату, в зв'язку із чим у суд не має підстав для покладення необґрунтованих витрат з придбання позивачем авіаквитків в обидва напрямки Київ - Сімферополь - Київ та користування послугами таксі в обидва напрямки на відповідача.
Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, за таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 12.11.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене та підписане 12.11.2013 року.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Ковальова Юрія Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі - Україна» суму боргу в розмірі 72 943,22 грн., штрафні санкції в розмірі 3647, 16 грн., 3% річних в розмірі 371,71 грн., 2 195,73 грн. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі - Україна» 36,98 грн. судового збору сплаченого квитанцією №2 від 04.10.2013р.
5. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Гризодубова