07.11.2013Справа № 901/3039/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія»
до відповідача Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича
про стягнення 14 001,97 грн.
Суддя С.А. Чумаченко
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича про стягнення суми основного боргу у розмірі 12 654,14 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 46,93 грн., 3 % річних у розмірі 251,21 грн., штрафних санкцій у розмірі 1 049,69 грн. та витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 1 431,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01.04.2012 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 15061600ф, згідно умов якого продавець зобов'язався передати покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору. На виконання зазначеного договору, позивачем було здійснено постачання товару у листопаді 2012 року, однак відповідач частково та несвоєчасно здійснив оплату поставок, чим самим порушив умови договору, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Відповідач явку свого представника у жодне судове засідання не забезпечив, відзив та витребувані судом документи не надав.
Про час та місце розгляду справи Фізична особа-підприємець Канєвський Станіслав Павлович був повідомлений належним чином за адресою юридичної реєстрації, вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ № 164584 від 30.10.2013, долученому до матеріалів справи.
Відповідно до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Таким чином, Фізична особа-підприємець Канєвський Станіслав Павлович був повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи, однак, правами, наданими сторонам статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі докази, суд
01.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Каневським Станіславом Павловичем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 15061600ф (а.с. 11-12).
Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати покупцю у визначені договором строки вказаний нижче товар, а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
За цим договором продавець, згідно з пунктом 1.2, передає покупцю партіями наступний товар: побутові товари, побутову техніку та інші товари народного споживання в асортименті, кількості, за цінами за одиницю товару згідно накладних, які є невідємними частинами цього договору. Партією товару вважається його кількість, що вказана в одній накладній.
Покупець набуває право власності на товар з моменту його отримання (пункт 1.3 договору).
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору документація на товар оформляється в момент передачі товару покупцю. Датою продажу товару покупцю є дата накладної на передачу товару.
Підпунктом 2.1.1 договру сторони закріпили, що покупець зобов'язаний перерахувати оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом семи календпрнх днів з моменту поставки партії товару увідповідності з пунктом 1.2 цього договору. Оплата здійснюється в національній грошовій одиниці України.
Сторони домовились, що датою виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 2.2 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони закріпили, що в разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки у повному обсязі.
За кожен день прострочення платежу покупцю нараховується штрафна неустойка у розмірі 0,6% від суми несплаченого товару. Нарахування штрафної неустойки припиняється через дванадцять місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане (пункт 5.2 договору).
Строк дії договору встановлений пунктом 6.1 з моменту підписання та до 31.12.2012.
В матеріалах справи відсутні докази визнання договору купівлі-продажу № 15061600ф від 01.04.2012 недійсним у встановленому законом порядку, а відтак він є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов укладеного договору позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» поставив відповідачу - Фізичній особі-підприємцю Канєвському Станіславу Павловичу товар на загальну суму 9 387,29 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними № 1078641 від 02.11.2012 на суму 5 205,47 грн., № 1086118 від 02.11.2012 на суму 32,55 грн., № 1093494 від 14.11.2012 на суму 2778,90 грн., № 1093526 від 14.11.2012 на суму 1 370,37 грн. (а.с. 14-21).
Вказаний товар був отриманий відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Канєвським Станіславом Павловичем без зауважень, про що свідчать його підписи на вищевказаних видаткових накладних.
Крім того, станом на 01.11.2012 за відповідачем значиться заборгованість в сумі 10 416,12 грн., про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 13.05.2013 на загальну суму 13 154,14 грн., підписаний обома сторонами без зауважень (а.с. 27).
Проте, відповідач лише частково сплатив отриманий ним товар, на суму 7 149,27 грн., про що свідчать копії фіскального чеку від 05.11.2012 на суму 2 000,00 грн., копія фіскального чеку від 14.11.2012 на суму 2 778,90 грн., копія меморіального ордеру № 609 від 27.11.2012 на суму 1 370,37 грн., копія виписки за особовим рахунком за 18.04.2013 з реєстрів прийнятих платежів на суму 500,00 грн., копія фіскального чеку від 22.05.2013 на суму 500,00 грн. (а.с. 22-25).
Таким чином, станом на сьогоднішній день за відповідачем склалась заборгованість у загальному розмірі 12 654,14 грн.
Доказів погашення заборгованості Фізичною особою-підприємцем Канєвським Станіславом Павловичем не надано.
Дослідивши надані позивачем у підтвердження своїх доводів докази, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (стаття 656 Цивільного кодексу України).
У статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що товар, переданий позивачем у власність відповідача, був отриманий Фізичною особою-підприємцем Канєвським Станіславом Павловичем без зауважень.
Однак, відповідач лише частково оплатив вартість отриманого товару в розмірі 7 149,27 грн. Доказів протилежного відповідачем не представлено.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича заборгованості за договором купівлі-продажу № 15061600ф від 01.04.2012 у розмірі 12 654,14 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача:
- інфляційні нарахування за грудень 2012 року, січень 2013 року, березень-червень 2013 року у розмірі 46,93 грн.;
- 3 % річних за період з 09.11.2012 по 09.09.2013 та з 21.11.2012 по 09.09.2013 у розмірі 251,21 грн.;
- пеню за період з 09.11.2012 по 09.06.2013, з 10.06.2013 по 12.08.2013, з 13.08.2013 по 09.09.2013, з 21.11.2012 по 09.06.2013, з 10.06.2013 по 12.08.2013, з 13.08.2013 по 09.09.2013 у загальному розмірі 1 049,69 грн.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України - пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Системний аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.
Статтею 230 Господарського кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши представлений позивачем розрахунок пені (а.с. 10), зазначає, що він зроблений не вірно, без урахування приписів статті 232 Господарського кодексу України стосовно закінчення строку нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У зв'язку з вищевикладеним, судом зроблено перерахунок суми пені, згідно якого пеня, нарахована на суму заборгованості у розмірі 5 238,02 грн. за період з 10.11.2012 по 10.05.2013 складає 389,62 грн.; пеня, нарахована на суму заборгованості у розмірі 4 149,27 грн. за період з 22.11.2012 по 22.05.2013 складає 310,34 грн.
Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 699,96 грн. Отже, в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича пені у розмірі 349,73 грн. суд вважає необхідним відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 692 частина 3 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, з аналізу норм чинного законодавства користування чужими грошовими коштами це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове користування (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-яким оплатним зобов'язанням і виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені від цього зобов'язання.
Судом перевірений та зроблений власний перерахунок суми 3 % річних, оскільки позивачем був не вірно взятий період нарахування 3% річних.
Таким чином, загальна сума 3% річних, яка нарахована на суму заборгованості у розмірі 5 238,02 грн. за період з 10.11.2012 по 09.09.2013, та на суму 4 149,27 грн. за період з 22.11.2012 по 09.09.2013, та підлягає стягненню з відповідача, складає 230,46 грн. Отже, в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича 3% річних у розмірі 20,75 грн. суд вважає необхідним відмовити.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича інфляційних нарахувань за грудень 2012 року, січень 2013 року, березень-червень 2013 року у розмірі 46,93 грн. (а.с. 9).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд не може погодитись з таким розрахунком з огляду на наступне.
Позивач здійснив свій розрахунок лише за ті місяці, в яких була інфляція (грудень 2012 року, січень 2013 року, березень-червень 2013 року), без урахування лютого 2013 року, в якому в країні була дефляція з індексом 99,9.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі № 5021/1596/2011.
Судом здійснений розрахунок інфляційних відшкодувань в рамках заявлених вимог з урахуванням періоду з грудня 2012 року по червень 2013 року відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (лист Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості.
Таким чином, сума інфляційного відшкодування за лютий 2013 року має негативний показник (- 9,93 грн.), а період нарахування позивачем інфляційних втрат не відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.
Скорочення періоду нарахування інфляційного відшкодування позивачем за рахунок лютого 2013 року призвело до збільшення розміру відшкодування на 9,93 грн., що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір заборгованості та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування, а тому сума інфляційного нарахування має бути зменшена до 37,54 грн.
Отже, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційний відшкодувань у розмірі 37,54 грн., в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича інфляційних відшкодувань у розмірі 9,39 грн. суд вважає необхідним відмовити.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловичасуми основної заборгованості у розмірі 12 654,14 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 46,93 грн., 3 % річних у розмірі 251,21 грн. та пені у розмірі 1 049,69 грн. підлягають частковому задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору відносяться на відповідача у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 1 431,00 грн., суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
В матеріалах справи містяться угода № 96 про надання адвокатських послуг від 03.06.2013, відповідний ордер від 09.09.2013, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Бахтізіною О.А. № 522 від 17.03.1999, довіреність № 77 від 03.06.2013 на Бахтізіну О.А., обґрунтування послуг адвоката, а також видатковий касовий ордер від 25.07.2013 на суму 1 431,00 грн. (а.с. 36-42).
З огляду на вищевикладене, витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 1 431,00 грн. відносяться на відповідача у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.11.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 12.11.2013.
Керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Канєвського Станіслава Павловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір Снабженія» 13 622,10 грн., у тому числі суму основного боргу в розмірі 12 654,14 грн., пеню у розмірі 699,96 грн., 3% річних у розмірі 230,46 грн., інфляційні нарахування у розмірі 37,54 грн., а також витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 1 431,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя С.А. Чумаченко