10 жовтня 2013 р.Справа № 816/3884/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: П'янової Я.В.
Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3884/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажтрансгаз"
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажтрансгаз", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.02.2013 року №№ 0013491502, 0013501502.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажтрансгаз" задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області від 11.02.2013 року №№ 0013491502, 0013501502.
Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажтрансгаз" витрати зі сплати судового збору в розмірі 114,70 грн.
Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини справи, що в сукупності призвело до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 20.12.2012 року по 29.12.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із ТОВ "Рутекс", ТОВ БФ "Міра" за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 08.01.2013 року № 58/15-2/13958101, в якому зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на 3041 грн. за липень 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ "Рутекс"; завищено податковий кредит на суму 3637 грн. та занижено ПДВ на суму 3637 грн. за жовтень 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ БФ "Міра".
На підставі висновків акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 11.02.2013 року № 0013491502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2011 року на суму 3041 грн., та № 0013501502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 5455,50 грн., з них за основним платежем - 3637 грн., за штрафними санкціями - 1818,50 грн.
Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Рутекс" (Постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 05/11/03 від 25.05.2011 року.
За умовами договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари промислово-технічного призначення, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі.
На підтвердження виконання умов договору позивач надав податкові накладні та видаткові накладні, прибуткові накладні, рахунки, накладні на внутрішнє переміщення, платіжні доручення та банківські виписки, витяг з журналу видачі довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи.
Суми ПДВ в загальному розмірі 3041 грн. за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту за липень 2011 року.
Крім того, у жовтні 2011 року позивач мав фінансово-господарські відносини із ТОВ БФ "Міра" щодо придбання позивачем товарів промислово-технічного призначення.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивач надав суду податкову накладну, видаткову накладу, накладні на внутрішнє переміщення, рахунок-фактуру, платіжні доручення, банківські виписки, витяг з журналу видачі довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи.
Суми ПДВ в загальному розмірі 3637 грн. за податковою накладною включені позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року.
Придбаний у ТОВ "Рутекс" та ТОВ БФ "Міра" товар використаний у господарській діяльності підприємства, а саме: для виконання підрядних робіт ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та ПРАТ "Природні Ресурси", що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, накладними на списання.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочиноми шляхом перерахування грошових коштів.
Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Монтажтрансгаз". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Монтажтрансгаз" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Рутекс" та ТОВ БФ "Міра", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Рутекс", ТОВ БФ "Міра", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо ненадання для перевірки певних документів, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Товариством у встановлений термін були надані копії документів (податкових та видаткових накладних, платіжних документів тощо), на підставі яких відповідно до вимог чинного законодавства були сформовані суми податкового кредиту та відповідні показники податкової звітності.
Факт їх отримання не заперечувався відповідачем під час перевірки (перелік вказаний на 5,7 арк. Акту перевірки), а також підтверджується і в апеляційній скарзі.
Щодо форми, змісту та порядку оформлення, наданих Товариством копій документів, зауважень не було, крім копій виписок банків, що підтверджують сплату коштів за товари.
В Акті перевірки вказано про необхідність надання при перевірках копій виписок, завірених належним чином саме установою банку, а також особливо наголошується на цій обставині і в апеляційній скарзі, проте правового обґрунтування цієї вимоги не надається ані в Акті, ані у скарзі.
Водночас, в ході розгляду справи для додаткового підтвердження реальності здійснених господарських операцій Товариством були надані:
- виписки банківських платіжних документів, завірених банківською установою;
- копії відповідних записів з журналу реєстрації довіреностей, виданих працівникам Товариства для отримання матеріальних цінностей;
- пояснення щодо транспортування товарів (здійснювалося за рахунок контрагентів Товариства із використанням можливостей суб'єктів кур'єрських перевезень «Нова пошта», ТОВ «САТ» тощо);
- копії документів, що підтверджують подальше використання отриманих товарів у межах господарської діяльності Товариства (накладні на списання, довідки про вартість виконаних робіт).
З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується на висновках актів Конотопської МДПІ від 16.12.2011 р. № 459/23-3/20014085 по ТОВ "Рутекс" та ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 30.12.2011 р. № 1012/23-104/21188746 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ БФ "Міра".
Проте, необхідно зауважити на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Крім того, зазначені відповідачем обставини (відсутність контрагента за місцезнаходженням, відсутність технічних та трудових ресурсів у контрагента) не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Враховуючи викладене, оскільки ТОВ "Монтажтрансгаз" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.
З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ТОВ "Монтажтрансгаз" та ТОВ "Рутекс", ТОВ БФ "Міра" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 198.1, 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а тому вони підлягають скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3884/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В.
Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.