11.11.2013Справа № 901/3011/13
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді
Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Росюк Олени Федорівни, м. Херсон
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів», м. Керч
про стягнення 76 361,32 грн.
За участю представників:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Фізична особа - підприємець Росюк Олена Федорівна звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів» про стягнення заборгованості за договором у розмірі 76 361,32 грн.
Ухвалою господарського суду від 11.09.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 26.09.2013 року.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договору № 01 від 03.01.2013 року в частині повної та своєчасної оплати робіт, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, проте відзиву на позов не надав.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
03.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Суднобудівний завод «Залів» ( відповідач) ( замовник) та Фізичною особою - підприємцем Росюк Оленою Федорівною ( Виконавець) ( позивач) укладений договір № 1 ( а.с. 11-13).
У відповідності до пункту 1.1 даного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання збірно -зварювальних, добудованих робіт при виготовленні секцій, блоків та формування на стапелі корпусів судів, що будуються на території замовника, що виділена виконавцеві для здійснення робіт.
За своєю правовою природою зазначений договір є договором підряду.
В силу статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У відповідності до умов додаткової угоди № 03 до договору № 01 від 03.01.2013 року, строк виконання робіт встановлений сторонами до 05.03.2013 року ( а.с. 14).
Згідно із пунктом 3.2 договору, розрахунок здійснюється на підставі акту виконаних робіт протягом 15 банківських днів.
У відповідності до акту № 08 від 25.04.2013 року, позивачем виконані роботи на суму 23 250, 00 грн. ( а.с. 15). Роботи прийняті відповідачем, про що свідчить підпис та відбиток печатки на акті.
Додатковою угодою № 05 до договору , сторони погодили, що строк виконання нових робіт обмежений 14.05.2013 року ( а.с. 17), на виконання чого позивачем виконані роботи на суму 8 550, 00 грн., що підтверджується актом № 09 від 14.05.2013 року ( а.с. 18).
Наступні роботи мали бути виконані позивачем в строк до 29.05.2013 року, про що сторонами укладено додаткову угоду № 07 від 21.05.2013 року ( а.с. 20). Умови угоди позивачем виконано, що підтверджено відповідним актом на суму 50 000, 00 грн. ( а.с. 21).
Таким чином, позивачем виконані роботи на загальну суму 81 800, 00 грн.
Відповідач свої обов'язки виконав лише частково, оплативши 9 550, 00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, за роботи , відповідач оплатив виставлений за актом № 08 від 25.04.2013 року на суму 23 250, 00 грн. рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 2717 від 27.05.2013 року. ( а.с. 64).
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Заборгованість в розмірі 23 250, 00 грн. була оплачена відповідачем до звернення позивача до суду із позовною заявою, що твердить про відсутність у позивача права вимоги на зазначену суму.
Отже, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог лише в частині стягнення 49 000, 00 грн. основного боргу.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 498, 82 грн. 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, позивач не позбавлений права зменшити період нарахування 3% річних, розпочинаючи його 19.06.2013 року.
Сума 3% річних за період з 19.06.2013 року по 10.09.2013 року повинна бути розрахована наступним чином :
49 000, 00 грн. х 84 дня х 3%/365 днів = 338, 30 грн.
Матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 338, 30 грн., отже підлягає стягненню з відповідача саме в цьому розмірі.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 3 612, 50 грн. У відповідності до пункту 4.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати, Замовник зобов'язаний виплатити Виконавцеві штраф в розмірі 0, 2 % від неоплачених сум за кожний день затримання платежу, проте не більше 5 % в від суми боргу.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначив сам позивач у позовній заяві, відповідачем була здійснена оплата в сумі 9 550, 00 грн. Проте жодного платіжного документу на підтвердження даного факту надано не було.
Для перевірки правильності нарахування штрафних санкцій найважливіше значення має встановлення періоду прострочення з прив'язкою до конкретної суми заборгованості, тоді як в даному випадку суд позбавлений можливості вчинити такі дії через невідповідальність позивача.
Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Ненадання позивачем документів, неявка представника у судове засідання позбавляє суд можливості вивчити всі обставини справи, зробити оцінку взаємовідносинам сторін, в контексті визначення розміру штрафних санкцій тобто вірного нарахування та підтвердження доказами, на які позивач посилається у позовній заяві, проте не може надати суду.
Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неодноразове невиконання позивачем покладених на нього судом обов'язків є перешкодою для додержання судом вимог вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неоднаразове відкладення розгляду справи, та передбачений 69 Господарського процесуального кодексу України двухмісячний строк, в який спір має бути вирішено господарським судом, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання позивачем доказів, якими позивач без поважних причин не скористався, у в зв'язку із чим суд вважає неможливим розгляд позовної заяви за наявними у справі матеріалами і документами.
За таких обставин, позовні вимоги в розмірі 3 612, 50 грн. штрафних санкцій підлягають залишенню без розгляду.
Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49,пунктом 5 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів» на користь Фізичної особи - підприємця Росюк Олени Федорівни 49 000, 00 грн. заборгованості, 3% річних у розмірі 338, 30 грн., 1111, 64 грн. судового збору.
3. В частині стягнення 3 612, 50 грн. позовні вимоги залишити без розгляду.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Гризодубова