06 листопада 2013 р. Справа № 9104/269/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Дяковича В.П.,
суддів - Носа С.П., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2011 року у справі №2а-5070/11/0308 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -
ОСОБА_1 29.03.2011 року звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просив поновити строк звернення до суду; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області виплатити на його користь не виплачене як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Відповідно до виконавчого листа № 2а-4912 від 16.11.2010 року управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області було зобов'язано нарахувати ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. Згідно наведеного просить суд зобов'язати відповідача здійснити виплату нарахованого підвищення до пенсії дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2011 року позов задоволено: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області виплатити позивачу підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни. Крім того, зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, колегія суддів відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов'язання управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області виплатити ОСОБА_1 нараховане йому підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області залишити без задоволення.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2011 року у справі №2а-5070/11/0308 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ: В.П. ДЯКОВИЧ
СУДДІ С.П .НОС
А.І. РИБАЧУК