Справа №784/4332/13 04.11.2013 04.11.2013 04.11.2013
Провадження 22ц - 784/3430/13 Суддя першої інстанції: Боброва І.В.
Суддя доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
Іменем України
4 листопада 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Буренкової К.О.,
Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання: Руднік Є.М.,
за участі стягувача ОСОБА_2, боржника ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_2 та ОСОБА_6
на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2013 року ухвалену за заявою
державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управляння юстиції про визнання мирової угоди в процесі виконання рішення
по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, за участю третьої особи ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та стягнуто на її користь з ОСОБА_3 321440 грн. боргу за розпискою від 20 вересня 2010 року.
В серпні 2013 року державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі Заводського ВДВС ММУЮ) звернувся до суду з заявою про визнання мирової угоди в процесі виконання вказаного рішення. В заяві зазначено, що на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення та рішення того ж районного суду про стягнення з того ж боржника 100000 грн. боргу за розпискою та три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання в сумі 3182 грн. 82 коп. на користь ОСОБА_2. Оскільки учасники виконавчого провадження домовились про добровільне виконання вказаних рішень суду, про що уклали письмову угоду, державний виконавець просив суд її визнати.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2013 року в задоволенні вказаної заяви та визнанні мирової угоди відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_6 просять вказану ухвалу суду скасувати як незаконну.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання судова колегія вважає, що апеляційні скарга не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, мирова угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 24 липня 2013 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2013 року якими задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та стягнуто на її користь з ОСОБА_3 321440 грн. боргу за розпискою від 20 вересня 2010 року (а.с. 68 зв.).
Таким чином, сторонами в даному виконавчому провадженні є: стягувачка ОСОБА_7 та боржник ОСОБА_3 Відповідно до наведеної правової норми саме вони мають право на укладення мирової угоди.
Однак, із змісту мирової угоди слідує, що від 19 серпня 2013 року, вона укладена не лише між вказаними особами, а і за участі ОСОБА_2.
Відповідно до умов даної мирової угоди її учасники погодились на добровільне виконання зведеного виконавчого провадження, за яким на виконанні у державній виконавчій службі перебуває також і рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2012 року про стягнення грошей з того ж боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2
Між тим, як зазначено вище, цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості укладання мирової угоди за зведеним виконавчим провадженням.
Також, із змісту мирової угоди вбачається, що вона полягає в тому , що боржник ОСОБА_3 погоджується передати належне йому нерухоме майно, а саме: у власність стягувачці ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 та у спільну власність останньої із стягувачем ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Так, як мирова угода не є правочином, на підставі якого безпосередньо здійснюється перехід права власності, то її положення є не реальними, а лише вказують на відповідні умови, які можуть бути виконані в майбутньому. Тому мирова угода на таких умовах безпосередньо не створює правові наслідки для осіб, які її уклали, а тому і не свідчить про остаточне виконання у такий спосіб судового рішення.
Крім цього, в провадженні Заводського районного суду м. Миколаєва, перебуває цивільна справа в якій боржник ОСОБА_3 є відповідачем за позовом про поділ спільного майна подружжя, де предметом поділу є саме вказані квартири. Вказане свідчить про те, що одноособове право власності боржника на вказане нерухоме майно є спірним.
Враховуючи наведене, районний суд обґрунтовано, відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відмовив в визнанні запропонованої державним виконавцем мирової угоди, як такої що не відповідає вимогам закону та порушує права інших осіб.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що вона відповідає нормам процесуального права, а тому відсутні підстави, передбачені ст. 311, п. 2, 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України для її зміни чи скасування, в зв'язку з чим відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України вона підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 315 ЦПК України , колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - відхилити.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуюча
Судді