Справа № 1308/1-130/11 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.
Провадження № 11/783/779/13 Доповідач: Вовк А. С.
05 листопада 2013 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Вовка А.С.,
суддів - Данка В.В., Макойди З.М.
з участю прокурора - Добровольського П.О.
при секретарі - Когут Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Кузь Т.О., потерпілого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2012 року
Цим вироком:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, з середньою освітою, українця, гр-на України, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,
визнано винним і засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 /п'ять/ років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування покарання звільнено з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 /один/ рік.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язано засудженого ОСОБА_3 під час іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 10 000 грн. завданої моральної шкоди.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 підписку про невиїзд - залишено без змін.
Вирішено питання з речовими доказами.
Вироком суду першої інстанції, ОСОБА_3 визнаний винний і засуджений за те, що 22 серпня 2010 року, близько 18 години 30 хвилин, знаходячись на прилеглій до сільського стадіону території у с. Боянець Жовківського району Львівської області, після закінчення футбольного матчу між командами с. Боянець та с. Кулява, умисно, на грунті неприязних відносин, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень невизначеної тяжкості, наніс потерпілому ОСОБА_2 один удар кухонним ножем, який тримав у правій руці, в грудну клітку зліва, заподіявши йому, згідно висновку судово-медичної експертизи № 357 від 30.08.2010р., тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани, раневий канал якої проникав у підшкірно-жирову клітковину і занурювався у 5-му міжребер'ї в ліву плевральну порожнину, ушкоджуючи верхню частку лівої легені, що ускладнилось пневмогематораксом, яка була небезпечна для життя в момент спричинення і по цій ознаці відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.
Вирок суду оскаржили прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Кузь Т.О., потерпілий ОСОБА_2 та засуджений ОСОБА_3
В апеляції прокурор ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд. Вважає такий незаконним з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Зокрема, при постановленні вироку, за наявності суперечливих показів, суд послався на показання свідків (зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ін.), які у судовому засіданні не допитувались, а їх покази не перевірялись.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, в апеляції потерпілий ОСОБА_2, просить вирок суду скасувати, призначивши ОСОБА_3 реальний термін ув'язнення, у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України. Ставить питання також про задоволення цивільного позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляції покликається на те, що у зв'язку із отриманими травмами, змушений був проходити курси стаціонарного лікування, на що витрачались значні кошти, тривалий час був прикутий до ліжка і самостійно не міг пересуватись. Як акцентує автор апеляції, жодної допомоги на лікування засуджений ОСОБА_3 не надавав, більше того, поведінка останнього по відношенню до нього, як потерпілого, була агресивною.
В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування апеляції покликається на такі доводи:
23.11.2010р. слідчий Жовківського РВ ГУМВСУ у Львівській області постановою виділив з матеріалів кримінальної справи в окреме провадження матеріали справи щодо заподіяння апелянту /ОСОБА_3./ невстановлених слідством громадянами тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ч.2 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України. Таке виділення матеріалів справи, на думку апелянта, негативно позначилось на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження та вирішення справи;
не взято до уваги і не надано оцінки ні досудовим слідством, ні судом, показам свідків, в яких вони вказують, що потерпілий ОСОБА_2, перебуваючи в компанії інших футбольних вболівальників - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 наносив ОСОБА_3 удари ногами та руками, що засвідчено показаннями наступних свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17;
не витребувано слідчим із федерації футболу Жовківського району Львівської області матеріалів, а саме протоколів проведеного 22.08.2010р. футбольного матчу між командами с. Кулява та с. Боянець, матч якого судив апелянт, з якого вбачається, що федерація футболу за наслідками протиправних дій зі сторони футбольного клубу с. Боянець було накладено штрафні санкції на футбольний клуб с. Боянець, дискваліфікація стадіону с. Боянець, на гравця ОСОБА_7 накладено штраф у розмірі 400, 00 грн.;
не допитувались і ряд свідків - гравці команди с. Боянець, які були очевидцями подій: ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, хоча заявлялись клопотання про їх допит;
покликання суду в мотивувальній частині вироку на покази свідка ОСОБА_4, які ніби-то були надані у судовому засіданні, є неприпустимим, зважаючи на те, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. помер, згідно довідки відділу державної реєстрації актів цивільного стану Жовківського РУЮ, а тому не міг бути допитаним у суді; не допитувались у судовому засіданні і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, однак, наводячи покази останніх, суд вказав, що такі свідки допитувались у судовому засіданні; натомість, як вважає апелянт, показам свідків, допитаних у судовому засіданні: ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_36, ОСОБА_9 та ОСОБА_37, суд оцінки не надав.
Заслухавши доповідача, позицію прокурора, який підтримав свою апеляцію та частково апеляції потерпілого, засудженого, вивчивши матеріали кримінальної справи та проаналізувавши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого підлягають до задоволення, апеляцію потерпілого слід задоволити частково.
Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з положень ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане доведеним з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення. В ній наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду та мотиви, з яких суд бере до уваги одні докази та відкидає інші.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ» / із змінами /, суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних й інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався, а відтак допустив істотні порушення кримінально-процесуального закону, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 367 КПК України 1960 року є підставами для скасування вироку.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, засуджений ОСОБА_3 впродовж усього слідства та у судовому засіданні не визнавав вину у пред'явленому йому обвинуваченні та пояснив, що оборонявся, умислу на заподіяння ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження не мав. Дані показання засудженого судом не перевірені належним чином та не спростовані.
Суд не допитав у судовому засіданні свідків, зокрема, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_38, однак наводить показання останніх як доказ вини засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Таким чином, суд всупереч вимогам ст. 323 КПК України 1960 року, постановив вирок на доказах, які не були розглянуті в судовому засіданні.
Разом з тим, постановляючи у справі обвинувальний вирок суд прийняв до уваги показання одних свідків, а показання інших відкинув, при цьому не зазначив у своєму рішенні чому він поклав в його основу одні докази та відкинув інші. Зокрема, показання свідків / ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17 та ін./, в яких вони вказують на те, що потерпілий ОСОБА_2 разом із іншими особами наносив ОСОБА_3 удари ногами та руками, суд до уваги не взяв. Також суд допустив неповноту судового слідства, оскільки ряд свідків по справі не допитувались.
Судом першої інстанції була допущена неповнота судового слідства і при вирішенні цивільного позову потерпілого та визначенні розміру завданої йому злочином шкоди.
В силу ст. 334 КПК України 1960 року, суд має навести у вироку мотиви ухваленого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Також суд повинен навести у вироку відповідні мотиви, з яких він виходив, визнаючи розмір шкоди.
При вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. суд лише формально послався на те, що потерпілий терпів фізичний біль, було порушено його звичний уклад життя, що є явно недостатнім при вирішенні цивільного позову.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» / із відповідними змінами, розмір відшкодування моральної /немайнової/ шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інші обставини. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Оскільки суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини справи, допустив суперечності у вироку, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції справа розглянута однобічно і неповно, висновки суду не відповідають матеріалам справи і дослідженим у судовому засіданні доказам, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а тому вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи слід усунути порушення, зазначенні у мотивувальній частині ухвали, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, дати належну оцінку доказам у справі та прийняти законне, мотивоване і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів
апеляції засудженого ОСОБА_3, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Кузь Т.О. - задоволити; а апеляцію потерпілого ОСОБА_2 - задоволити частково.
Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_3 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд.
Головуючий:
Судді: