Справа № 682/368/13-ц
Провадження № 2/682/258/2013
06.11.2013 року
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючої - судді Маршал І.М.,
секретаря Мелашенко О.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Славута цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 13.11.2009 р. недійсним,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 13.11.2009 р. недійсним. В обґрунтування позову вказував, що 01.07.2008 р. між сторонами був укладений договір оренди приміщення,за яким орендодавець ( ОСОБА_2.)передає, а орендар (ОСОБА_1.) бере в тимчасове володіння приміщення магазину 107 м.кв. в АДРЕСА_1. Орендоване приміщення було передано позивачу. Орендна плата вносилась вчасно і у повному розмірі. За п. 4.1 вказаного договору термін оренди складав три роки з моменту прийняття приміщення, що орендується актом приймання. Вказаного акту між сторонами складено не було, але позивач почав здійснювати підприємницьку діяльність у орендованому приміщенні і заперечень із цього приводу зі сторони відповідача не було. Вважає, що термін дії оренди приміщення почався з 01.07.2008 р. та закінчувався 01.07.2011 р. Від договору оренди позивач не відмовлявся та не мав на меті достроково його розривати. Між сторонами було досягнуто згоди про те, що він не буде сплачувати орендну плату так як 29.08.2008 р. ОСОБА_2 запропонувала йому викупити частину магазину. Позивач пристав на її пропозицію. Вартість запропонованої йому частини приміщення становила 20 000 доларів США ( по курсу на той час 90 000 грн.). Для виконання домовленості щодо купівлі-продажу приміщення він надавав суми коштів у вигляді завдатку,що підтверджується розпискою про передачу грошей. 29.08.2008 р. - 10 000 грн. ( 2 160 дол. США), 15.09.2008 р. - 22 000 грн. ( 4 536 дол. США), 03.12.2008 р. - 24 000 грн. ( 4 000 дол. США), 04.02.2009 р. - 3 300 грн., 30.06.2009 р. - 6 860 грн. У підтвердження домовленості між сторонами 20.11.2008 р. був укладений простий письмовий договір купівлі-продажу ? частини приміщення площею 107 м.кв. Було домовлено також про те, що відповідачка протягом місяця відгородить частину приміщення, виготовить всі необхідні документи як на окреме приміщення, а потім переоформить вказані документи на позивача. Але відповідач цього не зробила. Позивач вважає, що вона з невідомою для нього метою вводила його в оману, говорила неправду, маючи на меті отримання від нього значної суми коштів, тому, що взявши завдаток, всупереч домовленості, частину приміщення на його ім'я не оформила.
У грудні 2008 р. відповідачка запропонувала дня нього оформити нотаріально договір купівлі-продажу магазину. Однак такий договір укладений не був, оскільки за словами відповідачки, приміщення магазину на той час знаходилося в банківській заставі та не було виготовлено документів на половину приміщення, яке він займав та збирався купити, не було здійснено і практичне відокремлення його частини магазину. У нотаріуса відповідач повідомила для нього про нову суму у 140 000 грн. Позивач на таку умову не погодився та зажадав повернення завдатку в сумі 66 000 грн.
Сторони продовжували співпрацю щодо використання орендованого приміщення, розірвання договору в двосторонньому порядку між ними здійснено не було.
Оскільки відповідачка не повертала завдаток, то 01.10.2009 р. позивач звертався до суду із позовом про примусове стягнення коштів. Як стало відомо пізніше, після постановлення рішення судом 29.12.2009 р. у відповідачки відсутнє майно, на яке могло бути звернено стягнення.
Відповідачка 13.11.2009 р. оформила договір дарування всього приміщення магазину по АДРЕСА_1 та відчужила майно для ОСОБА_3
Позивач вважає, що відповідач вчинивши вказаний правочин, свідомо цим уникала повернення йому боргу. На час вчинення правочину -дарування об'єкту спору,- у Славутському міськрайонному суді перебувала на розгляді справа стосовно даного магазину на повернення сплаченого за нього авансового внеску. На той час діяв договір оренди приміщення, який не був розірваний з відповідачем та не був «пролонгований» з новим власником.
При оформленні договору дарування дарувальником ОСОБА_2 обдарованому ОСОБА_3 не було заявлено нотаріусу щодо наявності «обтяжуючих обставин» - про існування спору щодо повернення суми завдатку за торговий об'єкт та наявності діючого договору оренди вказаного приміщення між позивачем та відповідачем.
Позивач вважає, що даний правочин вчинений під впливом обману - ненадання інформації нотаріусу під час оформлення договору дарування 13.11.2009 р. Такий правочин, на його думку, повинен визнаватися недійсним, оскільки відповідачка порушила вимоги ч. 1 ст. 721 ЦК України щодо зобов'язання дарувальника повідомляти про недоліки предмету дарування.
В судовому засіданні позивач та представник підтримали позов із викладених у ньому підстав. Позивач суду пояснив, що між ним та відповідачкою у 2008 році була домовленість про продаж для нього частини приміщення магазину в с. Берездів, належного для відповідачки, де він орендував частину приміщення за договором оренди. Він частково передав їй кошти в сумі 66 160 грн. у 2008 - 2009 р.р., однак надалі вона відмовилася укладати договір купівлі-продажу завищивши його ціну. Він звернувся до суду із позовом і у 2009 році було постановлено судом стягнути із ОСОБА_2 на його користь 66 160 грн. Надалі у листопаді 2009 року відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір дарування із ОСОБА_3 із застосуванням обману - нотаріусу відповідач не повідомляла про наявність «обтяжуючих обставин» - укладеного і не розірваного договору оренди приміщення із ОСОБА_1 та розгляд судом спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо приміщення магазину. Про існування цього договору він дізнався у грудні 2009 року - на розгляді справи під головуванням судді Тончук Р.І.
Відповідач проти позову заперечила. Суду пояснила, що їй належала1/2 частина магазину. В цій частині магазину вона здійснювала продаж будівельних матеріалів та меблів, які надавалися їй постачальниками. ОСОБА_1 був одним із таких, він маючи намір «поставити» свого продавця до продажу належного йому товару, звернувся до відповідачки із тим аби укласти договір оренди частини приміщення, оскільки продавець як найманий працівник мав прийматися на якесь торгове місце, а не «на повітря». В той час у неї були кредитні зобов'язання, приміщення магазину перебувало у заставі. Один із постачальників меблів запропонував у неї купити половину належного їй приміщення та запропонував ціну у 18 000 доларів США. Про це вона повідомила ОСОБА_1, із яким на той час була у добрих стосунках. І він теж висловив бажання придбати цю нерухомість. Вона запропонувала йому ціну у 20 000 доларів ( 96 000 грн.) на що він погодився. Проте ОСОБА_1 надавав кошти за приміщення магазину частинами. Вона визнає, що отримала кошти як аванс за майбутнім договором купівлі-продажу. Але оскільки ОСОБА_1 відмовився укладати належним чином посвідчений договір купівлі-продажу, вона прийняла для себе рішення розпорядитися приміщенням магазину - відчуживши його за договором дарування ОСОБА_3 Так, 13.11.2009 р. такий договір і було укладено. Для ОСОБА_3 були відомі всі обставини подій щодо особи ОСОБА_1 та стосунку його до приміщення магазину.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що 13.11.2009 року ОСОБА_2, як Дарувальником, та ОСОБА_3, як Обдаровуваним, було укладено договір дарування приміщення, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 нежитлове приміщення в АДРЕСА_1. Договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу.
В грудні 2009 року позивач дізнався про те, що 13.11.2009 року було укладено вищевказаний договір дарування.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або вона замовчує про їх існування.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Такий договір дарування, як односторонній договір, може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що його було укладено дарувателем під впливом обману з боку обдарованого.
Посилання позивача на те, що відповідачка порушила вимоги ч. 1 ст. 721 ЦК України щодо зобов'язання дарувальника повідомляти про недоліки предмету дарування є безпідставними.
Згідно абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання осапорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В ході судового розгляду позивачем не доведено, в чому ж полягало порушення прав та законних інтересів позивача вчиненням правочину (договору дарування). Не здобуті такі докази і судом.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 230, 717 ЦК України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 13.11.2009 р. недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Маршал І. М.