10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
"07" квітня 2009 р. Справа № 21/41
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Іванціва Ю.С. (довіреність від 08.08.2008р.), Боброва В.В. (довіреність від 16.07.2008р.),
від відповідача: Жука І.Д. (довіреність №2136 від 06.04.2009р.),
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Подільські товтри", с.Вербка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "03" березня 2009 р. у справі № 21/41 (суддя Огороднік К.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Подільські товтри", с.Вербка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
до Підприємства Райківецької виправної колонії №78 Управління Державногодепартаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області
про визнання недійсним договору зберігання щебеню в кількості 62508,3тонн,
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.03.2009р. у справі №21/41 в позові ВАТ "Подільські товтри" до Райківецької виправної колонії №78 Управління Департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області про визнання недійсним договору зберігання щебеню в кількості 62508,3тн. відмовлено.
Вважаючи вказане рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:
- в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не в повному обсязі оцінено подані позивачем докази та надано перевагу доказам відповідача, а тому, не забезпечено принцип змагальності сторін;
- відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору зберігання щебеню, оформленого довідкою від 13.05.2004р. №166 та іншими документами, місцевий господарський суд виходив з того, що довідка є письмовою формою договору зберігання, що узгоджується з приписами ст.937 Цивільного кодексу України й відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогами про повернення відповідної кількості щебеню, що відповідає приписам ст.953 Цивільного кодексу України, однак, такий висновок суду є хибним. Починаючи з вересня 2002 року і по даний час письмового договору зберігання, у якому були б обумовлені усі його істотні умови, в тому числі стосовно його оплати, строку дії, між сторонами не було укладено, тоді як ст.937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем;
- довідка №166 від 13.05.2004р. видана лише у травні, а не під час прийняття речі на зберігання (у вересні 2002р.), про що свідчить видаткова накладна №327 від 27.09.2002р., що не відповідає ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення;
- довідка №166 від 13.05.2004р. містить лише інформацію про знаходження у позивача відповідної кількості щебеню, однак, не містить посилання на відповідні цивільно-правові договори, на підставі яких відповідач набув право власності на цю кількість щебеню, а також, коли і за яких умов передав його на зберігання, відтак, довідка не є письмовою формою договору у розумінні п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України;
- судом першої інстанції не враховано того, що довідка №65 від 26.04.2007р., видана головою правління ВАТ "Подільські товтри", засвідчує той факт, що за період з 27.09.2002р. по 26.04.2007р. будь-які товаро-матеріальні цінності на забалансовому рахунку №02 (Активи на відповідальному зберіганні) відсутні, відповідно, й записи по рахунку №03 (Контрактні зобов'язання) також відсутні. Акт звірки взаємних розрахунків свідчить про те, що станом на 01.07.2003р. будь-яких взаємних зобов'язань між позивачем та відповідачем не було;
- видаткова накладна №327 від 27.09.2002р. та податкова накладна №157/327 від 27.09.2002р. не можуть бути підставою для існування відносин по зберіганню щебеню. Відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і в даному випадку виписана на поставку товару (щебеню), а не на послуги по його зберіганню.
Відповідач у письмовому відзиві №2137 від 06.04.2009р. на апеляційну скаргу заперечив проти доводів позивача. Просить оскаржене рішення залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим. Просять його скасувати та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, посилаючись на ч.1 ст.203, ч.ч.1,3 ст.215, п.1 ч.1 ст.208, ст.ст.936,937 Цивільного кодексу України, 08.01.2009р. в господарський суд Хмельницької області звернулось Відкрите акціонерне товариство "Подільські товтри" з позовом до Підприємства Райківецької виправної колонії №78 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області про визнання недійсним договору зберігання щебеню фракції 0-40мм в кількості 66666тонн.
Обґрунтовуючи позов, товариство зазначило, що 27.09.2002р. між ним та відповідачем було укладено договір №15/2002 купівлі-продажу щебеню фр.0-40мм (а.с.5-8), відповідно до якого було передано у власність відповідача щебінь фр.0-40мм на загальну суму 399996грн., підтвердженням чому є податкова накладна №157/327 від 27.09.2002р. та видаткова накладна №327 від 27.09.2002р. (а.с.9,10), однак, як стверджує позивач, відповідач не визнає факту одержання щебеню у власність, посилаючись на те, що щебінь залишений на відповідальне зберігання продавцю відповідно до довідки №166 від 13.05.2004р. (а.с.11) та податкової накладної №157/327 від 27.09.2002р.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що продукцію (щебінь) передано на відповідальне зберігання ВАТ "Подільські товтри", є безпідставними, оскільки будь-які первинні документи, які б містили відомості про господарську операцію та підтверджували її здійснення (договір зберігання, акт приймання-передачі на відповідальне зберігання, розписка, квитанція тощо, підписані зберігачем), відсутні, тоді як п.1 ч.1 ст.208 та ст.937 Цивільного кодексу України передбачають, що договір зберігання укладається в письмовій формі, яка вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Позивач вважає, що наявність у відповідача лише довідки №166 від 13.05.2004р. не свідчить про існування та укладення договору зберігання.
Крім того, як стверджує позивач, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, однак, як свідчить довідка ВАТ "Подільські товтри" №65 від 26.04.2007р. (а.с.12), за період з 27.09.2002р. по 26.04.2007р. згідно бухгалтерського обліку наявність будь-яких ТМЦ позивача на забалансовому рахунку №02 (Активи на відповідальному зберіганні) відповідача відсутні, відповідно, й записи по рахунку №03 (Контрактні зобов'язання) між сторонами відсутні.
Не може бути підставою для існування відносин по зберіганню щебеню, як зазначає позивач, й наявність податкової накладної, оскільки вона може використовуватись виключно в межах ведення податкового обліку, а не встановлювати факт існування договору зберігання.
У зв'язку з цим позивач, вважаючи, що відсутність його волевиявлення на укладення договору зберігання та недотримання форми укладання договору свідчить про його недійсність.
Відповідач у письмовому відзиві №383 від 26.01.2009р. на позовну заяву (а.с.20) проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.12.2007р. та постановою Житомирського апеляційного суду від 10.07.2008р. (залишеною в силі постановою Вищого господарського суду від 15.10.2008р., яка, в свою чергу, залишена в силі ухвалою Верховного Суду України від 11.12.2008р.) у справі №15/2407 за позовом Шепетівського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах Хмельницької області в інтересах держави в особі Райківецької виправної колонії №78 було встановлено, що довідка від 13.05.2004р. №166 підтверджує факт перебування у ВАТ "Подільські товтри" на збереженні щебеню фракції 0-40мм в кількості 62508,3тн, що належить Райківецькій виправній колонії №78 й, при цьому, визнано правомірним твердження Райківецької виправної колонії №78 про те, що вказана довідка є письмовою формою договору зберігання, укладеною між сторонами, так як вона узгоджується з приписами ст.937 ЦК України (а.с.24-35).
Заявою №24 від 06.02.2009р. (а.с.40-42) позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір зберігання щебеню кількістю 62508,3тн., укладений між ВАТ "Подільські товтри" та Колонією № 78, який оформлений у вигляді довідки від 13.05.2004р. №166, та пов'язаних з нею видаткової накладної №327 від 27.09.2002р. та податкової накладної № 157/327 від 27.09.2002р.
Позивач вказує, зокрема, що видаткова накладна №327 від 27.09.2002р., податкова накладна №157/327 від 27.09.2002р. та довідка №166 від 13.05.2004р. взаємопов'язані, але усі вони не можуть бути договором зберігання, оскільки не відповідають вимогам законодавства щодо письмової форми договору і їх зміст не відповідає вимогам ст.ст.936,937,946 ЦК України, необхідних при укладенні договору.
Стверджує, що довідка №166 від 13.05.2004р., видана лише у травні 2004 року, тоді як відповідач зазначає, що відносини із зберігання щебеню виникли у 2002 році, містить лише інформацію про ймовірне знаходження у позивача відповідної кількості щебеню, але не містить посилання на відповідні цивільно-правові договори, на підставі яких відповідач набув права власності на цю кількість щебеню, а також коли і за яких умов передав його на зберігання.
Звертає увагу, що відсутність між сторонами будь-яких взаємних зобов'язань, в тому числі по зберіганню щебеню, підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2003р.
Щодо різниці кількості щебеню у видатковій накладній №327 від 27.09.2002р. та податковій накладній №157/327 від 27.09.2002р., в якій вказано 66666тн. щебеню, та довідці №166 від 13.05.2004р., в якій вказано 62508,3тн. щебеню, повідомив, що матеріалами справи №15/2407 ця різниця пояснюється частковим відчуженням щебеню відповідачем.
Судовою колегією враховується наступне.
27.09.2002р. між ВАТ "Подільські товтри" та Райківецькою виправною колонією №78 було укладено договір купівлі-продажу за №15/2002 (а.с.5-7), у відповідності до якого ВАТ "Подільські товтри" (за договором "продавець") зобов'язалось передати у власність Райківецької виправної колонії №78 (за договором "покупець") партію товару ціною, обумовленою в додатках до договору, загальна кількість якого вказана в додатку №1 до договору, а покупець, в свою чергу, - прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.
Як вбачається з додатку №1 від 27.09.2002р. до договору (а.с.8), сторони домовились про продаж відповідачеві щебеню фракції 0х40мм в кількості 66666тн. загальною вартістю 399996грн. (з врахуванням ПДВ).
Сторони у справі не спростовують того факту, і це також підтверджується наявними в матеріалах справи поясненнями головного бухгалтера ВАТ "Подільські товтри" від 12.07.2007р. (а.с.37), що щебінь вартістю 399996грн. ВАТ "Подільські товтри” зобов'язалось передати Райківецькій виправній колонії №78 в якості розрахунку за отримані згідно накладної №582 від 27.09.2002р. товарно-матеріальні цінності в сумі 399996грн.
Згідно накладної №327 від 27.09.2007р. (а.с.10) ВАТ "Подільські товтри” передало, а Райківецька виправна колонія №78 прийняла щебінь фракції 0х40 в кількості 66666тн. вартістю 399996грн.
Відповідач зазначає, що отримавши щебінь від ВАТ "Подільські товтри”, він залишив його на збереженні у товариства, підтвердженням чому є застереження про це у накладній №327 від 27.09.2002р., податковій накладній №157/327 від 27.09.2002р., а також довідка позивача №166 від 13.05.2004р.
Позивач, як зазначалося вище, заперечує наявність існування з відповідачем будь-яких домовленостей щодо прийняття на своє відповідальне зберігання належного відповідачеві щебеню, а, тим більше, укладення договору на збереження товару, посилаючись на недотримання встановленої ст.937 Цивільного кодексу України письмової форми договору.
Однак, такі твердження позивача не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Як вказано у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 " Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Однак, і позивач, і суд першої інстанції оцінювали оспорений договір на відповідність нормам Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р., тоді як на момент укладення оспореного договору у 2002 році діяв Цивільний кодекс Української РСР від 16.07.1963р.
Однак, помилкове застосування місцевим господарським судом норм ЦК України, які, у даному випадку, не повинні були застосовуватись до даного спору, не вплинуло на висновок суду про відмову у позові.
Норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. підлягають застосуванню лише в частині, що стосується наслідків виконання або невиконання умов договору зберігання, оскільки правовідносини зі зберігання між сторонами є триваючими, а відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як передбачено ст.153 Цивільного кодексу УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Вимоги до форми договору встановлені статтею 154 цього Кодексу.
Зокрема, як передбачено ч.1 названої статті, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає (ч.2 ст.154 ЦК Української РСР).
Відносини зі схову регулюються главою 36 Цивільного кодексу УРСР.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.413 ЦК УРСР за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором (ч.3 ст.413 ЦК Української РСР).
Договір схову, в якому хоча б однією стороною є громадянин, повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 46 цього Кодексу), якщо вартість переданого на схов майна перевищує 100 карбованців, за винятком здачі речей на короткострокове зберігання в гардероби установ, театрів, їдалень тощо з видачею охоронцем номера або жетона (ч.1 ст.414 ЦК УРСР).
Виходячи з цієї норми, договір схову між юридичними особами може бути укладений й в усній формі.
У відповідності до ч.1 ст.416 ЦК УРСР охоронець зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна.
Податкова накладна №157/327 від 27.09.2002р., а також накладна №327 від 27.09.2002р., згідно якої позивач передав у власність відповідача щебінь, містять відмітку "збереження". Будь-яких застережень зі сторони позивача вказані документи не містять.
Довідкою №166 від 13.05.2004р. (а.с.12) ВАТ "Подільські товтри” підтвердило, що станом на 13.05.2004р. у товариства на збереженні знаходиться щебінь фракції 0-40 в кількості 62508,3т Райківецької виправної колонії №78.
З наведеного вище випливає, що волевиявлення позивача на прийняття щебеню на зберігання було вільним.
Будь-які докази на підтвердження заперечень зі сторони позивача щодо прийняття щебеню на зберігання у 2002 році, в матеріалах даної справи відсутні.
Наведене розцінюється судом як досягнення сторонами згоди на укладення договору зберігання щебеню.
Всупереч правилу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування вимог та заперечень, позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що договір зберігання, укладений з відповідачем, суперечить вимогам законодавства.
Доводи позивача про те, що довідка №166 від 13.05.2004р. містить лише інформацію про знаходження у позивача відповідної кількості щебеню та не містить посилання на відповідні цивільно-правові договори, на підставі яких відповідач набув право власності на цю кількість щебеню, а також, коли і за яких умов передав його на зберігання, відтак, не є письмовою формою договору у розумінні п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, а також твердження позивача, що податкова накладна №157/327 від 27.09.2002р. не може бути підставою для існування відносин по зберіганню щебеню, оскільки, відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", вона є лише звітним податковим документом і в даному випадку виписана на поставку товару (щебеню), а не на послуги по його зберіганню, спростовуються наведеним вище.
Твердження позивача про те, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін, не в повному обсязі оцінивши подані позивачем докази та надавши перевагу доказам відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до ст.ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України, оцінка доказів у справі є прерогативою суду, який приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Зважаючи на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, суд прийняв правильне рішення про відмову у позові.
Посилання позивача на складену ним в односторонньому порядку довідку №65 від 26.04.2007р. (а.с.12) судовою колегією не беруться до уваги, так як ця довідка не є достовірним доказом того, що у позивача відсутнє майно на зберіганні, як і посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків (а.с.43), який містить лише відомості про дебетові та кредитові операції між сторонами у грошовому виразі.
Решта доводів апеляційної скарги є непереконливими, спростовуються вищенаведеним та не являються підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки висновок суду першої інстанції про відмову у позові є правильним.
За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області у даній справі є обґрунтованим, законним й передбачені законом підстави для його скасування відсутні, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2009 року у справі №21/41 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Подільські товтри" - без задоволення.
2. Справу №21/41 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - в наряд