"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/40483/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І. В.,
Бухтіярової І. О., Костенка М. І.,
за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.,
представників: позивача - Давиденко К. Ю., Русанов С. В.,
відповідача - Шевченко Н. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва
касаційну товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» та державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р.
та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р.
у справі № 805/1367/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ»
до державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» (далі - позивач, ТОВ «АСИ-ОЙЛ») звернулось до державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2013 р. № 0000152202/1125/10/22-2, № 0000162202/1124/10/22-2, № 0000172202/1126/10/22-2, № 0000182202/1127/10/22-2.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р. позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0000152202/1125/10/22-2, №0000162202/1124/10/22-2, №0000172202/1126/10/22-2, скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0000182202/1127/10/22-2 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 445 274,30 грн.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р. постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою скасовано повністю податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013р. № 0000172202/1126/10/22-2. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р. та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р.
Відповідач у судових засіданнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позову законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р. в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Позивач у судових засіданнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга ТОВ «АСИ-ОЙЛ» підлягає задоволенню, касаційна скарга ДПІ - задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АСИ-ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт № 30/22-2/30500737 від 08.01.2013 р. та встановлено наступне:
- п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «АСИ-ОЙЛ» занижено податок на прибуток в сумі 5 391 420 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 р. в сумі 821 451 грн., 4 квартал 2011 р. в сумі 944 803 грн., 1 квартал 2012 р. в сумі 1 183 500 грн., 2 квартал 2012 р. в сумі 371 655 грн., 3 квартал 2012 р. в сумі 2 070 011 грн.;
- п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті, в розмірі 2 873 729 грн., у тому числі за липень 2011 р. в сумі 271 457,00 грн., серпень 2011 р. в сумі 165 671 грн., вересень 2011 р. в сумі 327 559 грн., жовтень 2011 р. в сумі 270 564 грн., листопад 2011 р. в сумі 282 640 грн., січень 2012 в сумі 157 220 грн., лютий 2012 р. в сумі 17 375 грн., травень 2012 р. в сумі 358 910 грн., червень 2012 р. в сумі 268 097 грн., липень 2012 р. в сумі 322 705 грн., серпень 2012 р. в сумі 217 733 грн., вересень 2012 р. в сумі 213 798 грн., та зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 р. в сумі 15 540 грн.;
- п. 160.2. ст.160 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на доход нерезидента у сумі 4 326,56 грн., в тому числі 3 квартал 2011 р. - 565,59 грн., 4 квартал 2011 р. - 275,89 грн., 1 квартал 2012 р. - 3 485,08 грн.;
- пп. 2.6 глави 2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», а саме: несвоєчасне оприбуткування у касах готівки на загальну суму 289 104,82 грн.
На підставі зазначеного акту відповідач 25.01.2013 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000152202/1125/10/22-2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 297 711,50 грн. (за основним платежем - 5 391 420 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 906 291,50 грн.); № 0000162202/1124/10/22-2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 3 841,60 грн. (за основним платежем - 3 073,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 768,32 грн.); № 0000172202/1126/10/22-2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 592 161,25 грн. (за основним платежем - 2 873 729 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 718 432,25 грн.) та № 0000182202/1127/10/22-2, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 1 445 524,10 грн.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги виходили з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.
Відповідно до п. 138.2 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач (Покупець) у межах своєї господарської діяльності уклав з ТОВ «Кванта-Коста» (Постачальник) договір поставки нафтопродуктів (скраплений газ пропан-бутан) від 09.03.2011 року №09/03/01-11 та з ТОВ «Машінвест» (Продавець) - договір купівлі-продажу від 26.11.2010 року № 26-11/1.
Судом першої інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» достеменно досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів (податкових і видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень тощо) встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій, розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між зазначеними контрагентами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що місце складання і місце підписання документів другою стороною за договором поставки нафтопродуктів № 09/03/01-11 не є тотожними поняттями і їх невідповідність, в даному випадку, не спростовує відношення зазначених видаткових накладних до первинних документів, а також факту здійснення поставки газу.
Не спростовує чинність даного правочину та реальності операцій по ним також невідповідність реквізитів договору в деяких рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних враховуючи пояснення представників позивача про створення другого екземпляру цього договору.
Враховуючи викладене, оскільки всі витрати, понесені позивачем, підтверджено первинними документами, а здійснення даного виду господарської діяльності відповідає меті та предмету діяльності позивача як юридичної особи, висновки апеляційного суду про відсутність реальних господарські операцій між позивачем та ТОВ «Кванта-Коста» не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах законодавства.
Також колегія суддів зазначає, що за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Отже, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Враховуючи викладене, оскільки всі витрати, понесені позивачем по договору № 26-11/1, укладеного з ТОВ «Машінвест» та по договору 30-11/1, укладеного з ПАТ «Гранітні будівельні матеріали», підтверджено первинними документами, доводи відповідача про відсутність реальних господарські операцій між позивачем та вказаними контрагентами не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах законодавства.
Щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб згідно податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013 р. № 0000162202/1124/10/22-2 колегія суддів зазначає наступне.
Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу донараховано 3 841,60 грн. (за основним платежем - 3 073,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 768,32 грн.) податку на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 10% відповідно до пунктів 1, 2 статті 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Швеції від 15.08.1995р. про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень.
Як встановлено судами, 23.08.2007р. ТОВ «АСИ-ОЙЛ» уклало зовнішньоекономічний договір фінансового лізингу № 69-05514 з компанією «Сканія Кредит АБ», реєстраційний номер 556062-7373, S-151 87 СОДЕРТАЛ'Є, Швеція.
На виконання даного Договору та згідно графіку ТОВ «АСИ-ОЙЛ» сплачувало лізингові платежі на користь власника. Загальна сума лізингових платежів за договором складає 99 830 Евро, в тому числі вартість товарів - 81 400 Евро, лізингова винагорода - 18 430 Евро. Лізинговий платіж розрахований за фіксованою процентною ставкою для Евро, який ТОВ «АСИ-ОЙЛ» повинно сплачувати авансом щоквартально починаючи з 23.08.2007р. Загальна сума, що підлягає сплаті перед поставкою, складає 12 200 Евро. Станом на 01.10.2011р. залишок за лізинговими платежами складав 20 515 Доларів США, в тому числі 776,98 - винагорода. Станом на 30.09.2012 р. договір виконано.
12.02.2008 р. ТОВ «АСИ-ОЙЛ» уклало зовнішньоекономічний договір фінансового лізингу №69-05657 з компанією «Сканія Кредит АБ», реєстраційний номер 556062-7373, S-151 87 СОДЕРТАЛ'Є, Швеція.
На виконання даного Договору та згідно графіку ТОВ «АСИ-ОЙЛ» сплачувало лізингові платежі на користь власника. Загальна сума лізингових платежів за договором складає 101 650 Евро, в тому числі вартість товарів - 82 900 Евро, лізингова винагорода - 18 750 Евро. Лізинговий платіж розрахований за фіксованою процентною ставкою для Євро, який ТОВ «АСИ-ОЙЛ» повинно сплачувати авансом щоквартально починаючи з 12.02.2008р. Загальна сума, що підлягає сплаті перед поставкою, складає 12 435 Евро. Станом на 01.10.2011р. залишок за лізинговими платежами складав 8 950 Доларів США, в тому числі 96,80 - винагорода. Станом на 30.09.2012р. договір виконано.
Відповідно до п.14.1.206. п.14.1 ст.14 ПК, проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються, зокрема: платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).
Згідно п. 160.2 ст. 160 ПК, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Пунктом 3.2 ст. 3 ПК передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
15.08.1995р. між Урядом України і Урядом Швеції було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, яка була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень» від 23.04.1996р. №135/96-ВР.
Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти; однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.
Частиною 5 ст. 11 Конвенції визначено, що термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника і, зокрема, на доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.
Зі змісту наведеної норми випливає, що доход, який сплачується лізингоотримувачем (позивачем) на користь лізингодавця (нерезидента) у вигляді винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, не підпадає під визначення «процентів» у розумінні ст. 11 Конвенції, оскільки не є доходом від боргових вимог будь-якого виду. Відповідно, такий платіж слід розглядати як прибуток від комерційної діяльності, про який йдеться у ст. 7 Конвенції та який має оподатковуватися згідно з положеннями даної норми у Швеції як прибуток підприємства Договірної Держави.
Оскільки у даному випадку у Договірній Державі (Україні) не виникло процентів, що сплачуються резиденту другої Договірної Держави (Швеції), суд першої інстанції при вирішенні даної справи дійшов правильного висновку про відсутність підстав для оподаткування здійснених на користь нерезидента спірних платежів, як процентів, за ставкою не більше 10 процентів від їх загальної суми.
Крім того, пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 470, передбачено подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечувалось представниками сторін, компанія «Сканія Кредит АБ» (Sсаnіа Credit AB) є резидентом Швеції, зазначена вище довідка досліджувалась відповідачем в ході проведення перевірки.
Натомість висновки суду апеляційної інстанції, що для звільнення від оподаткування необхідно надання довідки про те, що податок на прибуток був сплачений резидентом республіки Швеції, не ґрунтується на нормах законодавства України та міжнародного права.
З огляду на викладене, ТОВ «АСИ-ОЙЛ» звільнений від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України за вказаними зовнішньоекономічними договорами лізингу, а податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013р. № 0000162202/1124/10/22-2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 3 841,60 грн. (за основним платежем - 3 073,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 768,32 грн.) правомірно скасовано судом першої інстанції в повному обсязі
Щодо визначення позивачу грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013р. № 0000182202/1127/10/22-2, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 1 445 524,10 грн., колегія суддів зазначає наступне:
З наявних в матеріалах справи акту перевірки і заперечень відповідача вбачається, що в ході перевірки позивача встановлено порушення пп. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637, а саме несвоєчасне оприбуткування у касах готівки на суму 289 104,82 грн.
Відповідно до акту перевірки зафіксовано наявність невідповідності між датами запису у книзі обліку розрахункових операцій та датами роздрукування Z-звіту.
Відповідно до пункту 2 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002р. №199, «Z-звіт» - це денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті реєстратора та термін «зміна» - це період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z-звіту до виконання наступного Z-звіту.
У примітках до формату і розрядності даних, що зберігаються у фіскальній пам'яті (додаток до Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування) зазначено, що максимальна тривалість зміни РРО не повинна перевищувати 24 години, і саме протягом цього часу має бути сформований Z-звіт.
Враховуючи зазначені положення, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що якщо об'єкт торгівлі працює цілодобово, то фіскальні звітні чеки повинні роздруковуватися щодоби, тобто не пізніше ніж через 24 години з моменту реєстрації першої розрахункової операції, виконаної після попереднього Z-звіту.
Як зазначено судом першої інстанції, з чим погоджується суд касаційної інстанції, позивач здійснив облік відповідних готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі ОРО на підставі фіскальних звітних чеків саме у день їх надходження до каси, тобто всі готівкові кошти, одержані позивачем через РРО під час періоду, за який проводилась перевірка, були оприбутковані своєчасно, окрім звіту 0798 від 01.12.2011р. за 01.12.2011р. на загальну суму 49,96 грн., відповідно до якого готівка оприбуткована до книги ОРО №7107/0564006285/3 30.11.2011р., що є порушенням вимог зазначеного вище Положення.
У ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» зазначено, що за неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки до юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (49,96 грн. х 5 = 249,80 грн.).
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013р. № 0000182202/1127/10/22-2 підлягає частковому скасуванню, а саме в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 445 274,30 грн.
В той же час висновки суду апеляційної інстанції про несвоєчасне оприбуткування позивачем готівки за весь період, що перевірся, не узгоджуються з наявними у справі матеріалами та не ґрунтуються на нормах законодавства
Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено часткову невідповідність законодавству оскаржених рішень від 25.01.2013р. вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень № 0000152202/1125/10/22-2, № 0000162202/1124/10/22-2, № 0000172202/1126/10/22-2 обґрунтовано задоволені повністю, № 0000182202/1127/10/22-2 - в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 445 274,30 грн.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом першої інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231, 254, колегія суддів, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» - задовольнити.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р. у справі № 805/1367/13-а в частині відмови в позові - скасувати.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р. у справі № 805/1367/13-а - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис І. В. Приходько
Судді підпис І. О. Бухтіярова
підпис М. І. Костенко