"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/69078/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зміну дати звільнення зі служби, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та перерахування стажу
за касаційними скаргами Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, -
У лютому 2001 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом. Під час розгляду справи вимоги неодноразово уточнював і просив:
- внести зміни до трудової книжки, зазначивши підстави звільнення зі служби;
- зарахувати до загального та пільгового стажу період проходження служби в умовах дії особливого стану;
- змінити дату звільнення зі служби, вказавши датою звільнення дату видачі належно оформленої трудової книжки;
- стягнути заборгованість грошового забезпечення при звільненні зі служби, а саме: заробітну плату за травень 2000 року, компенсацію за неотримане продовольче забезпечення за травень 2000 року, компенсацію за невикористану відпустку та грошові кошти за відрядження;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за затримку розрахунку та видачі трудової книжки з нарахуванням інфляційних та компенсаційних коефіцієнтів;
- стягнути з відповідача 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду міста Києві від 18 травня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 7 жовтня 2004 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2000 рік у розмірі 213,27 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 7 жовтня 2004 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме запис № 10 «Звільнений з ОВС» у графі «Відомості про прийом на роботу, про переведення на іншу роботу і про звільнення (із зазначенням причин з посиланням на статтю, пункт закону) після слів «…з ОВС» доповнити словами «за власним бажанням згідно з пунктом 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України». Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2000 рік у розмірі 213,27 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року це судове рішення залишено без змін.
Міністерство внутрішніх справ України просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове - про відмову у позові в повному обсязі. Зазначає, що суди помилково зобов'язали внести зміни до трудової книжки позивача із зазначення підстави звільнення з вказівкою на пункт та статтю відповідного нормативного акту, оскільки відповідно до п.14 Додатку № 5 «Правил оформлення і ведення особових справ на осіб начальницького, офіцерського і рядового складу органів і військ МВС України» до Інструкції з організації персонального обліку кадрів в системі МВС України довідка із зазначенням причин звільнення видається окремо на вимогу осіб рядового і начальницького складу.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у позові, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд. Вважає, що судові рішення прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційних скарг та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах першого відділення відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупованнями в пріоритетних напрямках економіки. 28 квітня 2000 року позивач подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку із сімейними обставинами. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 травня 2000 року №219 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. У зв'язку із звільненням до трудової книжки позивача внесено запис № 10, а саме в графі «Відомості про прийом на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення (із зазначенням причин і посиланням на статтю, пункт закону)» зазначено «Звільнений з ОВС».
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).
Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом вищезазначеного пункту - дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб, на яких воно поширюється, за вказаних обставин, є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача.
Суди встановили, що ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення 28 квітня 2000 року без зазначення дати звільнення, а 29 травня 2000 року був виданий наказ Міністерства внутрішніх справ України №219 о/с про його звільнення.
З урахуванням викладеного суб'єкт владних повноважень, звільнивши позивача до закінчення трьохмісячного строку з часу подання рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням, діяв неправомірно. Однак ОСОБА_1 не була заявлена позовна вимога про поновлення на раніше займаній посаді.
Підстав для зміни дати звільнення на дату отримання позивачем трудової книжки також не вбачається, оскільки звільнення з посади вважається виконаним після видання наказу по особовому складу, а не з дня видачі трудової книжки.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (станом на час виникнення спірних правовідносин) визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція).
Пунктом 2.3 Інструкції передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Судами встановлено, що у трудовій книжці позивача у графі «Відомості про прийом на роботу, про переведення на іншу роботу і про звільнення» не зазначено причини звільнення із посиланням на пункт Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відповідно до якого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 травня 2000 року №219 о/с останнього було звільнено зі служби.
Відповідно до пп. 2.4., 2.6. Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
За встановлених обставин, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача привести запис під №10 у трудовій книжці позивача у відповідність із наказом МВС України від 29 травня 2000 року № 219 о/с із посиланням на відповідну статтю, пункт Положення.
Правильним є і висновок судів про безпідставність вимоги позивача про стягнення компенсації за затримку розрахунку та видачі трудової книжки.
Судами встановлено, що відповідач неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про звільнення зі служби, необхідність отримати трудову книжку та належні йому у зв'язку зі звільненням кошти, що підтверджують наявні у матеріалах справи рапорти, акти, довідки, копії листів, які направлялись позивачу, журнал обліку вихідної кореспонденції.
Так, 30 травня (вих.№ 9/11-1895), 07 червня (вих.№ 9/11-1967) та 23 серпня 2000 року (вих.№ 9/11-3793) відповідачем на адресу позивача направлялись повідомлення про звільнення із пропозицією отримати трудову книжку і військовий квиток. Проте, позивач відмовлявся отримати трудову книжку у зв'язку з неправильним її оформленням, вимагаючи внесення до неї виправлень. Згідно довідки начальника відділу ДФРЕ МВС України Пассюри Ю.С. від 12 лютого 2004 року при звільненні ОСОБА_1 були нараховані: 750 грн. вихідної допомоги при звільненні зі служби у розмірі п'яти місячних посадових окладів; 213 грн. 27 коп. компенсації за невикористану відпустку за 2000 рік; 49 грн. 28 коп. компенсації за неотриманий продовольчий пайок за травень 2000 року. Проте вказані кошти позивачу не були невиплачені, оскільки для їх отримання останній не прибув.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний адміністративний суд, дійшов правильного висновку про те, що зазначена обставина не перешкоджала позивачу вчасно отримати трудову книжку й кошти та надалі в установленому законодавством порядку вирішувати питання внесення виправлень до трудової книжки.
Під час розгляду справи судами також встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2003 року у справі за № 2-82-1/03 на користь ОСОБА_1 з відповідача було стягнуто грошову допомогу при звільненні зі служби у сумі 1 434, 06 грн., яку виплачено 28 травня 2003 року. Згідно рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2003 року у справі № 2-371-1/03, яке набрало законної сили, на користь позивача з відповідача стягнуто компенсацію за неотриманий продовольчий пайок у розмірі 49,28 грн. Цим рішенням також встановлено, що позивач отримав грошове утримання за травень 2000 року в розмірі 441 грн. 25 коп. та грошові кошти за відрядження в м.Тернопіль в сумі 62 грн. 52 коп. Невиплачена ОСОБА_1 була лише компенсація за невикористану відпустку за 2000 рік у розмірі 213 грн. 27 коп.
З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення 213 грн. 27 коп. компенсації за невикористану відпустку за 2000 рік.
Обгрунтованим є і висновок судів про те, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невидану у 2000 році матеріальну допомогу до відпустки відсутні, оскільки законодавством не передбачено виплату компенсації за неотриману матеріальну допомогу, якщо працівник не використав відпустку та отримав замість відпустки компенсацію.
За твердженням ОСОБА_1, відповідачем неправильно обраховано його вислугу років через неврахування періоду служби в Збройних Силах СРСР, під час якої він здійснював стрибки з парашутом. Зазначає, що він також брав участь в охороні громадського порядку під час введення у 1989 році режиму надзвичайного стану в м. Баку Азербайджанської PCP, що дає йому право на врахування цього періоду у вислугу років у пільговому обчисленні.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 24 квітня 1984 року по 23 квітня 1986 року проходив службу в Збройних Силах СРСР. Згідно довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 27 липня 2004 року № 3/114667, з 11 травня 1984 року по 23 квітня 1986 року позивач проходив службу у військовій частині польова пошта 83149. Однак у довідці зазначено, що в наказах командира в/ч 83149 із загальних питань за 1984-1986 pp. здійснення стрибків з парашутом рядовим і сержантським складом частини відображено кількісно, а не персонально, тобто відсутні докази про здійснення стрибків саме позивачем.
Судами також встановлено, що згідно довідки Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ від 13 березня 2001 року за № П-5 ОСОБА_1 у складі батальйону спеціального призначення брав участь в охороні громадського порядку в м. Баку Азербайджанської PCP під час введення там режиму надзвичайного стану у період з 2 лютого по 23 травня 1989 та з 20 липня по 30 серпня 1989 року.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення вислуги років особам органів внутрішніх справ встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей».
Зарахування до вислуги років у пільговому обчисленні періоду служби з участю в охороні в охороні громадського порядку в м. Баку Азербайджанської PCP під час введення там режиму надзвичайного стану у 1989 році вказаною Постановою не передбачено. Отже, висновок судів про відмову у позові в цій частині є правильним.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суди правильно виходили з того, що позивачем не було доведено заподіяння йому моральної шкоди, не надано відповідних доказів, необгрунтовано розмір моральної шкоди.
Оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційних скарг висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, -
Касаційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Юрченко В.В.