"23" жовтня 2013 р. м. Київ К-5772/10-С
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючий,
Кобилянського М.Г.,
Юрченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року в справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України Зіньківського району Полтавської області, третя особа управління праці та соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області про перерахунок пенсії,
У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що йому на підставі статей 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» призначено пенсію, яку відповідач обчислював без урахування мінімальних пенсій за віком та прожиткового мінімуму, встановленого законами України на відповідні роки.
Вважав, що відповідачем порушено його право на належне пенсійне забезпечення й просив здійснити перерахунок пенсії.
Постановою Зіньківського районного суду Полтавської області від 19 червня 2009 року позов задоволено частково: зобов'язано провести перерахунок пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 50, частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести виплату недоплаченої пенсії з 22 травня 2008 року.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено та зазначено кінцеву дату проведення перерахунку пенсії - по 19 червня 2009 року.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом третьої групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та йому призначено пенсію на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього ж Закону.
Розрахунок пенсії та додаткової пенсії, передбачених вказаним Законом, проводився виходячи з розміру 19,91 грн., що встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та з 01 вересня 2004 року цей розмір збільшений на 12 % відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У березні 2009 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України Зіньківського району Полтавської області із заявою про перерахунок пенсії та приведення її розміру у відповідність до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в задоволенні якої відмовлено.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Розмір виплачуваних позивачу пенсій підлягав приведенню у відповідність до вимог законодавства.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що неможливо розглядати вимоги щодо зобов'язання вчиняти дії у майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, у зв'язку з чим обмежив перерахунок та виплату пенсії датою прийняття постанови судом першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Частиною четвертою зазначеної статті визначено, що в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема, інвалідам ІІІ групи - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм обрахунку додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та розмір основної і додаткової пенсії залежав від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Закон набрав чинності з 01 січня 2008 року.
Зокрема, встановлено, що розмір пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, зокрема, інвалідам ІI групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Положення пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) й пенсія підлягала виплаті виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам, вирішуючи спір суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсії, передбачених статтями 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
За таких обставин територіальне управління Пенсійного фонду України повинно було здійснити перерахунок та виплату позивачу державної та додаткової пенсій, виходячи із збільшеного розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом України про Державний бюджет України на відповідний рік з дня встановлення прожиткового мінімуму.
Відмовляючи у перерахунку пенсії позивача суб'єкт владних повноважень порушив його права та законні інтереси.
Визначаючи дату з якої слід перерахувати пенсію, суди попередніх інстанцій правильно керувалися Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Змінюючи рішення районного суду апеляційний суд безпідставно обмежив строк виплати пенсійного забезпечення датою прийняття постанови судом першої інстанції - 19червня 2009 року.
Пенсія є періодичним платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена у часі.
Додаткова пенсія, яка є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має невизначений у часі граничний термін виплати.
Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі у разі відсутності спору про право особи на отримання таких платежів або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
Станом на дату ухвалення судового рішення судами попередніх інстанцій зазначені зміни внесені не були, а тому апеляційний суд безпідставно обмежив термін виплат.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги.
Таким чином рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону скасоване помилково, що відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року скасувати, залишивши в силі постанову Зіньківського районного суду Полтавської області від 19 червня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/