"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/91381/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівПасічник С.С.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - УДДУ з ПВП) у Хмельницькій області про скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що з 17 березня 1999 року проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи на посаді молодшого інспектора служби відділу нагляду та безпеки Шепетівської виправної колонії № 98. Наказом начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області від 02 липня 2010 року №32 о/с його звільнено за підпунктом «д» пункту 63 (через службову невідповідність) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Вважаючи дії відповідача неправомірними, просив суд скасувати наказ, поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовано норми Положення пpo організацію професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23 вересня 2008 року № 248 (далі - Положення № 248) та Положення №114.
УДДУ з ПВП в Хмельницькій області у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що позивача звільнено у зв'язку з службовою невідповідністю відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначає, що Положення № 248 визначає лише порядок та організацію проведення щорічного атестування персоналу за підсумками навчального року із службової підготовки та є обов'язковим для виконання посадовими особами органів кримінально-виконавчої служби. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що з 17 березня 1999 року ОСОБА_4 проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи на посаді молодшого інспектора служби відділу нагляду та безпеки Шепетівської виправної колонії № 98 УДДУ з ПВП у Хмельницькій області у званні прапорщика.
Наказом начальника УДДУ з ПВП у Хмельницькій області від 20 липня 2010 року № 32 о/с позивача звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «д» пункту 63 Положення № 114 (через службову невідповідність).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача зі служби проведено у відповідності до законодавства, що регулює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.
Проте з таким висновком погодитись неможливо.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV), частиною 2 статті 23 якого визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Порядок і умови проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюються Положенням № 114.
Відповідно до пункту 47 Положення № 114 з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і виховання кадрів, стимулювання підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу проводиться атестація осіб рядового і начальницького складу. При цьому всебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівень культури і здатність працювати з людьми, робляться висновки про відповідність займаній посаді і даються рекомендації щодо подальшої служби.
Атестації осіб рядового і начальницького складу має передувати підготовча робота (організаційні та виховні заходи, індивідуальні бесіди з тими, хто підлягає атестації).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181 затверджено Інструкцію про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України (далі - Інструкція), відповідно до пункту 1.2 якої головним завданням атестування є оцінка ділових, професійних, особистих якостей особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ, їх освітнього та кваліфікаційного рівня, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, які вони обіймають, стимулювання їх творчої активності та відповідальності за стан боротьби зі злочинністю, зміцнення правопорядку, визначення перспектив їх службової кар'єри, запобігання вчиненню працівниками органів внутрішніх справ України протиправних дій, а також виявлення таких працівників, які не спроможні виконувати покладені на них завдання.
Пунктом 4.11 Інструкції встановлено, що на підставі всебічного розгляду показників роботи, професійної компетентності працівника і його ділових та особистих якостей комісія шляхом відкритого голосування приймає один з таких висновків: займаній посаді відповідає; займаній посаді не відповідає.
Одночасно комісія може прийняти рекомендацію щодо звільнення особи з органів внутрішніх справ через службову невідповідність.
Аналіз наведених норм свідчить, що до висновку про відповідність чи невідповідність працівника органів внутрішніх справ займаній посаді може дійти лише атестаційна комісія у порядку, визначеному Інструкцією про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України.
Таким чином, звільнити працівника зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 63 «д» (через службову невідповідність) Положення № 114 можливо виключно на підставі висновку атестаційної комісії.
Судами встановлено, що підставою прийняття рішення про звільнення позивача став висновок службового розслідування від 19 липня 2010 року та протокол комісії з питань кадрового забезпечення Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій області від 20 липня 2010 року № 23 про недоцільність подальшого перебування позивача на службі в органах кримінально-виконавчої системи через незадовільні оцінки отримані під час проведення щорічного атестування, відмовою від проходження повторного атестування та неналежним ставленням до виконання своїх службових обов'язків.
Враховуючи, що ні висновок службового розслідування, ні рішення кадрової комісії не могли бути підставою для звільнення позивача через службову невідповідність, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності звільнення позивача зі служби не відповідають вимогам закону
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що згідно з розпискою, трудову книжку та військовий квіток позивач отримав 22 липня 2010 року, проте за захистом порушеного права звернувся до суду 22 жовтня 2010 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України, в редакції на час звернення до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи в редакції цього закону до 30 липня 2010 року встановлювався річний строк, а з 30 липня 2010 року - місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із статтею 100 КАС України, в редакції, що діяла на час розгляду справи, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
УДДУ з ПВП у Хмельницькій області подавало клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском ОСОБА_4 строку звернення до суду та відсутністю клопотання позивача про його поновлення.
Суд першої інстанції в ухвалі від 17 березня 2011 року зазначив, що питання пропуску позивачем строку звернення до суду буде вирішуватись кінцевим рішенням, проте вирішуючи спір та приймаючи рішення по суті спору, суд не перевірив обставини, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду та не досліджував поважність причин пропуску такого строку.
Апеляційний суд не звернув уваги на порушення, допущені судом першої інстанції та не виправив їх.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді С.С. Пасічник
Ю.К. Черпак