"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/86672/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівПасічник С.С.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Хмельницької області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоотриманої заробітної плати та грошового утримання,
У березні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Хмельницької області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоотриманої заробітної плати та грошового утримання в період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Міністерство фінансів України, Державну судову адміністрацію України, господарській суд Хмельницької області провести перерахунок і виплату ОСОБА_4 заробітної плати, визначивши її розмір відповідно до посадового окладу з розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року. Судові витрати в сумі 600,00 грн відшкодувати за рахунок Державного бюджету України.
У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 в 2005 році працював суддею господарського суду Хмельницької області. Протягом червня-грудня 2005 року позивач отримував заробітну плату, яка складалася з посадового окладу, надбавок за клас, вислугу років, за складність та премій.
Згідно із частиною четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів». Він встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень, прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Внаслідок цього з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, визнано п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
За таких обставин, позивач за період з червень по грудень 2005 року отримував заробітну плату у меншому розмірі, ніж це було передбачено Законом України «Про статус суддів».
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що позивач звернувся до суду у березні 2010 року з позовними вимогами, що охоплюють період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції на день звернення до суду з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (абзац 1 частини 2 статті 5 КАС України).
30 липня 2010 року набрав чинності Закон України № 2453-VI від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», яким внесені зміни в положення КАС України.
Статтею 100 КАС України в редакції від 07 липня 2010 року передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Вирішуючи спір, суди не врахували зазначених вимог процесуального законодавства та не встановили, коли розпочався перебіг строку звернення до суду, а в разі його пропущення причини несвоєчасного звернення до суду. Наслідки пропущення строку звернення до суду судами також не застосовані.
Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 227 КАС України).
Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді С.С. Пасічник
Ю.К. Черпак