25 жовтня 2013 року м. Київ К-28831/10
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Алуштинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, третя особа - управління Державного казначейства в м. Алушта Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим на постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року,
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21 липня 2008 року о 15 год. 10 хв. позивач був затриманий співробітниками Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим на пляжі по вулиці Парковій в м. Алушта та був доставлений в Алуштинський міський відділ міліції, де було складено протокол у справі про скоєне позивачем адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за злісну непокору законним вимогам співробітника міліції). Постановою Алуштинського міського суду АР Крим від 11 серпня 2009 року провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Позивач вказує, що публічним порушенням права на спокійні умови відпочинку, необґрунтованим притягненням до адміністративної відповідальності відповідач принизив його честь, гідність, недоторканість, чим спричинив позивачу моральну шкоду. Просив визнати незаконними дії Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення та стягнути за рахунок держави компенсацію моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління МВС України в АР Крим, та в якості третьої особи - управління Державного казначейства в м. Алушта.
Постановою Алуштинського міського суду АР Крим від 2 грудня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів держаного бюджету моральну шкоду в розмірі 200 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в АР Крим залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Алуштинського міського суду АР Крим від 2 грудня 2009 року змінено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. В іншій частині постанову Алуштинського міського суду АР Крим від 2 грудня 2009 року залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на думку Головного управління Державного казначейства України в АР Крим, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі й на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.
При цьому відповідно до положень пункту 3 частини цієї статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.
Пунктом 2 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому адміністративні суди не можуть розглядати справи з приводу рішень місцевих загальних судів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до положень статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення апеляційна скарга на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
За правилами статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 цього Кодексу, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Враховуючи викладене, законність дій працівників органів внутрішніх справ при складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо позивача оцінювалась суддею місцевого суду при ухваленні постанови про закриття провадження в адміністративній справі.
Оцінка законності зазначених дій працівників органів внутрішніх справ в іншому провадженні поза межами розгляду справи про адміністративне правопорушення не допускається.
Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про те, що питання відшкодування позивачу моральної шкоди повинно вирішуватись на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Проте при цьому суди не звернули уваги на положення статті 12 цього Закону, відповідно до яких спірні питання відшкодування такої шкоди вирішуються за правилами цивільного процесуального законодавства.
Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки питання протиправності дій суб'єкта владних повноважень встановлено постановою Алуштинського міського суду АР Крим від 11 серпня 2009 року, то у цій справі може вирішуватись лише позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн, то така вимога повинна розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Таким чином, даний спір не є публічно-правовим, а справа помилково розглянута судами першої та апеляційної інстанцій за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у справі.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.
Постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Алуштинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, третя особа - управління Державного казначейства в м. Алушта Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.
Суддя В.В. Юрченко