ун. № 759/14679/13-ц
пр. № 2/759/5789/13
31 жовтня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Коваль О.А.
при секретарі Лазаренко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Відділ Державної виконавчої служби Солом"янського районного управління юстиції у м.Києві про визнання права власності на автомобіль та виключення з акту опису та арешту майна,
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м.Києва із позовом до ОСОБА_4 в якому просить визнати за ним право власності на автомобіль ГАЗ 33021, номерний знак НОМЕР_1, виключити його з акту опису та зняти з арешту накладений ВДВС Солом»янського РУЮ м.Києва, обґрунтовуючи вимоги тим, що 06.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено домовленість щодо купівлі вказаного автомобіля, в рахунок якої ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 кошти у розмірі 12 000 грн. про що написав розписку, а той відповідно передав техпаспорт і довіреність щодо повного розпорядження, користування та володіння вказаним автомобілем. Згодом, 21.03.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була укладена угода купівлі-продажу зазначеного автомобіля. Проте, 10.06.2013 року інспектором ДПС було здійснено перевірку та складено Акт огляду та тимчасового затримання цього автомобіля, на підставі того, що автомобіль перебуває під арештом.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник у судовому засіданні зазначив, що перехід права власності між сторона не реєструвався відповідно до Постанови КМУ № 1388 від 07.09.1998 року «Про затвердження Порядку реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», проте вказане не може розцінюватись як порушення, яке вплинуло на законність підстав набуття права власності на автомобіль, яке його довіритель набув уклавши з відповідачем угоду купівлі-продажу зазначеного автомобіля.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав, зазначаючи, що все, що вказано у позові він підтримує.
Треті особи ОСОБА_3, ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві у судове засідання не з»явились, своїх представників не направили, про розгляд справи належним чином повідомлені, письмово просили розглядати справу без їх участі, на чому також наполягали сторона позивача та відповідача, з огляду на, що суд вважає за можливе слухати справу у їх відсутність за наявними у справі доказами.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи: роз»ясніє особам, які беруть участь у справі, їх права та обов»язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», вимоги осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.
В рахунок вказаних вимог, суд з»ясовував, як у позивача так і у відповідача в рахунок чого, яких та чиїх зобов»язань та на користь кого було накладено арешт на спірний автомобіль.
Проте, сторона позивача зазначили, що їм цього не відомо, оскільки ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві у наданні їм такої інформації відмовляє, зазначаючи, що вони не є стороною виконавчого провадження.
Відповідач відповів, що вказаний автомобіль дійсно рахується як його власність, оскільки домовляючись з ОСОБА_3 про продаж автомобіля він лише видавав генеральну довіреність на його ім»я, а уклавши з ОСОБА_1 угоду купівлі-продажу її не реєстрував, а тому в порядку виконання рішення суду про стягнення з нього суми боргу по позикових зобов»язаннях на нього було накладено арешт. На запитання суду, хто ж є стягувачем, на підставі якого рішення суду, згідно якого виконавчого провадження було накладено арешт і на користь кого, відповідач сказав, що цієї інформації він не знає.
З огляду на вище викладене, суд вдруге роз»яснив позивачу і його представнику, перше ухвалою суду від 25.09.2013 року про залишення позову без руху, про вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» згідно яких позивач, який вважає себе власником вказаного автомобіля, а не боржника майна на яке накладено арешт має пред'являти позов до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.
Суд роз»яснив позивачу та його представнику, який зазначав, що є фахівцем в галузі права, права визначенні процесуальним законом, зокрема щодо забезпечення чи витребування доказів, яке можливо лише за відповідним клопотанням сторони, оскільки в іншому випадку суд позбавлений можливості самостійно збирати необхідні докази чи вчиняти інші дії по вирішенню спору, а тому в іншому випадку вимушений буде вирішувати справу на підставі тих доказів, які надані суду та містяться в матеріалах справи.
Суд також вказував на необхідність викликати у судове засідання повторно представника ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві, який зможе надати відповідні пояснення з приводу обставин щодо накладення арешту та інші які пов»язані з виконавчим провадженням, встановити особу в інтересах якої накладено арешт.
На що представник позивача вказав, що перелічені процесуальні моменти є правом, а не обов»язком сторони, а тому він не заявляє та не буде цього робити і в подальшому, пояснюючи, що необхідності у витребуванні з ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві матеріалів виконавчого провадження не має, як і в необхідності у повторному виклику до суду його представника, з огляду на що наполягав розглядати справу та закінчувати її розгляд винесенням позитивного рішення на його користь.
З урахуванням вказаного, суд згідно вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України змушений постановляти рішення на підставі наявних у справі доказах, які в своїй сукупності не вказують на обґрунтованість заявлених вимог, а тому в яких необхідно відмовити.
Так, позивач просив визнати за ним право власності на автомобіль ГАЗ 33021, номерний знак НОМЕР_1, вказуючи, що 21.03.2011 року між ним та третьою особою ОСОБА_3, який діяв, як власник автомобіля, на підставі довіреності від ОСОБА_2 від 06.11.2008 року, була укладена відповідна угода його купівлі-продажу.
В рахунок підтвердження вказаних обставин надав суду довіреність ОСОБА_2 видану на ім»я ОСОБА_3 від 06.11.2008 року щодо надання останньому права керування, розпорядження вказаним автомобілем, розписку ОСОБА_2 про отримання ним від ОСОБА_3 грошей, розписку ОСОБА_3 про отримання ним від ОСОБА_1 грошей, договір купівлі-продажу транспортного засобу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 21.03.2011 року, додаток № 1 до договору від 21.03.2011 року Акт здачі - приймання транспортного засобу.
Проте, у судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечується, що перехід права власності між ними у відповідних підрозділах Державтоінспекції не реєструвався, а тому право власності, згідно, наявного матеріалах справи, свідоцтва про реєстрацію досі належить ОСОБА_2
Встановлено і те, що згідно Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 10.06.2013 року на підставі постанови ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві від 19.12.2012 року працівниками Державтоінспекції МВС був затриманий та розміщений на спеціальному майданчику належний ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ 33021, номерний знак НОМЕР_1.
Проте, встановити обставини зумовлені накладенням ВДВС арешту на нього суду так і не вдалося з підстав зазначених вище, як встановити і те на користь кого такі виконавчі дії та на підставі чого вчиняються, що загалом вказує на відсутність необхідної повноти суб»єктивної сторони відповідача, серед яких має бути і особа в інтересах якої накладено цей арешт, чому суд надає відповідну негативну оцінку.
Щодо права власності про яке зазначає позивач, то згідно ст.334 Цивільного Кодексу України, яка визначає момент набуття права власності за договором, зокрема ч.4 передбачає, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно пстанови КМУ № 1388 від 07.09.1998 року «Про затвердження Порядку реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції забороняється.
Крім того, така державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну
реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків, чого також не було зроблено позивачем.
Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що право власності за договором про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, що має місце в даному випадку, виникає з моменту такої реєстрації, коли в даному судовому засіданні встановлено відсутність такої реєстрації за позивачем.
Також, з огляду на вказані норми, думка сторони позивача про можливість та обґрунтованість його вимог в частині визнання за ним права власності в обхід вказаних норм, лише з підстави укладення в простій письмовій формі договору купівлі-продажу транспортного засобу та написання сторонами розписок про передачу грошей, є неправомірною, оскільки протирічить законодавчим нормам.
Щодо обгрунтувань позивача в частині фактично укладення між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірного автомобіля, то вони не встановлювались судом, оскільки такі позовні вимоги з відповідним складом відповідачів був відсутній. Натомість досліджувалось питання передачі певного обсягу прав згідно довіреності від 06.11.2008 року та відповідно дій пов"язаних з нею з боку ОСОБА_3, який мав право на укладання правочину по відчуженню автомобіля від імені його власника. Проте, зазначені дослідження, з урахуванням наведених вище судом обгрунтувань, не впливають на вирішення заявленого спору щодо визнання права власності на автомобіль в обсязі заявленого позивачем.
Отже, з огляду на викладене, позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 334 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998 року «Про затвердження Порядку реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 213 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Відділу Державної виконавчої служби Солом"янського районного управління юстиції у м.Києві про визнання права власності на автомобіль та виключення з акту опису та арешту майна залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення через Святошинський районний суд м.Києва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя