"18" березня 2009 р. Справа № 6/35
Суддя Паскарь А. Д. при секретарі Байталюку В. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за адміністративним позовом
Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області
до Державного підприємства «Хотинський лісгосп»
про виконання вимог КРУ в області
за участю представників сторін:
від позивача -Котельбан Н. Д.;
від відповідача -Джурюк Г. І.
СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до відповідача з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача у встановленому законодавством України порядку вжити заходів щодо відшкодування нестачі автомобіля ЗИЛ-131, державний номерної знак АТ 45-32 АК, вартістю 60 тис. грн. Проте, кому конкретно відшкодувати нестачу автомобіля, а не його вартість, позов не містить.
Позов обґрунтовується тим, що проведеною КРВ в Хотинському районі ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.10.2007 по 01.10.2008 встановлено нестачу вказаного автомобіля, вартість якого складає 60 тис. грн., а вимоги КРВ в Хотинському районі від 17.11.2008 про відшкодування нестачі автомобіля відповідачем не виконано.
У своїх письмових поясненнях відповідач вказав, що нестача автомобіля виникла з вини його продавця -Приватного підприємця Угрин М. Д., який протягом 2007-2008 років, отримавши кошти на підставі укладеної сторонами усної угоди купівлі-продажу, підприємству автомобіль не передав.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, а представник відповідача пояснив, що відповідач вжив усі залежні від нього заходи щодо отримання автомобіля або його вартості.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ревізія, на підставі акту якої КРУ в Чернівецькій області звернулося з даним позовом, як непланова та тематична (вибіркова), була проведена начальником КРВ в Хотинському районі на підставі постанови старшого слідчого відділу розслідування ОВС СУ УМВС України в Чернівецькій області Гордаша С. С. від 15.10.2008, та постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16.10.2008.
В цьому контексті суд зазначає, що ніякої потреби в зверненні КРВ в Хотинському районі до відповідача з вимогою від 17.11.2008 про вжиття заходів щодо відшкодування нестачі автомобіля та пред'явлення позивачем даного позову не було та немає.
Вказані вище дії структурного підрозділу позивача та самого позивача є зайвими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що провадження у кримінальній справі відносно продавця автомобіля Угрина М. Д., який спричинив ДП «Хотинський лісгосп»матеріальну шкоду на суму 60 тис. грн., було відкрито ще 16.09.2008, а тематична ревізія діяльності відповідача була назначена та проведена саме у ході розслідування згаданої кримінальної справи, а нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства здійснюється прокурором у відповідності до глави 21 Кримінально-процесуального кодексу України.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Права державної контрольно-ревізійної служби визначені в ст. 10 Закону, згідно з пунктами 7, 8, 10 якої органам контрольно-ревізійної служби надано право:
· пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
· у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;
· звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до ст. 15 Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що, позивач, звернувшись з даним позовом, обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Викладене свідчить про те, що суд, як орган судової влади, повинен діяти у відповідності до Конституції та законів України і захищати порушене право в спосіб, установлений законом.
Зокрема, п. 8 ст. 10 Закону визначено підстави, з яких контрольно-ревізійна служба має право звертатися до суду, а саме у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Отже, способом захисту порушеного права держави в контексті зазначеної норми Закону є звернення органу Контрольно-ревізійної служби до суду в інтересах держави з відповідним позовом до особи, яка безпідставно отримала та використала державні активи (кошти).
Пунктом 7 цієї статті Закону передбачено право КРУ ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (зокрема, й у разі неправильного їх використання під час здійснення господарської діяльності).
Суд також зазначає, що навіть у разі задоволення судом вимог КРВ в Хотинському районі у тому вигляді, як вони сформульовані в позовній заяві (повернути кошти самому собі), неможливо здійснити примусове виконання такого судового рішення в порядку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», що також зайвий раз свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права держави.
Крім того, додані відповідачем до своїх письмових пояснень докази беззаперечно свідчать про те, що відповідач вжив всі залежні від нього заходи для виконання вимог вказаного відділу.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, згідно з цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо заява про апеляційне оскарження була подана, але апеляційна скарга у строк, встановлений цим Кодексом, не була подана, постанова набирає сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Паскарь