"31" березня 2009 р. Справа № 3/60/09
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджилбудсервіс»
вул. Космонавтів, 128, м. Миколаїв, 54031
до 1-відповідача: Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»
вул. Миколаївська, 5-а, м. Миколаїв, 54034
до 2-відповідача: Будинкового комітету самоорганізації населення «ЛЕГЕНДА»
вул. Космонавтів, 128, м. Миколаїв, 54031
про визнання недійсним договору
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: Іванюк О.Я., за довіреністю;
Від 1-відповідача: Савицька О.Є., за довіреністю;
Від 2-відповідача: Долгіх А.І., за довіреністю.
Позивач звернувся до суду з позовом визнати недійсним договір № 3272 від 01. 30.07 р. на постачання теплової енергії бюджетним організаціям та госпрозрахунковим підприємствам будинку -гуртожитку, розташованого по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві, укладеного між БКСН «Легенда»та МКП «Миколаївводоканал»та визнати, що право на укладання угод з постачальниками теплових ресурсів належить виключно ТОВ «Ніконджилбудсервіс», як власнику будинку по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві.
Свої позовні вимоги позивач ґрунтує на підставі приписів Цивільного кодексу України.
1-Відповідач у відзиві та в судовому засіданні проти позову заперечує, зазначає, що не зрозуміло посилання позивача, що договір між відповідачми порушує права та інтереси позивача та відповідно до ст. 207 ГК України повинен бути визнаний недійсним. Позивач не вказав, у чому полягають порушення його прав та інтересів.
2-Відповідач 02.03.09 р. через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову та просить суд припинити провадження у справі.
Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить виключний перелік підстав припинення провадження у справі.
Зазначені відповідачем обставини не є підставою для здійснення відповідних процесуальних дій судом.
10.03.09 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 31.03.09 р.
31.03.2009 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 85 ГПК України, за згодою сторін, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд -
встановив:
01.10.2007 року між ОКП «Миколаївоблтеплоенерго»та БКСН «Легенда»було укладено договір № 3272 на постачання теплової енергії бюджетним організаціям та госпрозрахунковим підприємствам будинку - гуртожитку, розташованому по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві, згідно з умовами якого ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», як постачальник, зобов'язався відпускати, а БКСН «Легенда», як споживач, зобов'язався використовувати теплову енергію для об'єктів, перерахованих у додатку № 1 цього договору.
В обґрунтування своїх вимог та в судовому засіданні позивач зазначає, що будинок по вул. Космонавтів, 128 знаходиться у власності ТОВ «Ніконджилбудсервіс», оскільки йому належать транзитні теплові мережі, та трубопроводи ввода теплопостачання на будівлю, на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради за №468 від 23 червня 2001 року.
Позивач стверджує, що відповідачі уклали договір, який не мали права укладати, бо цей договір порушує право власності позивача.
Рішенням Миколаївської міської Ради від 27 лютого 2007 року «Про реєстрацію будинкового Комітету самоорганізації населення Легенда по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві»не було надано право БКСН на укладання господарських договорів.
Крім того, мешканці гуртожитку, та власники окремих квартир дому по вул. Космонавтів 128 у м. Миколаєві створили ще й ОСББ „ АФАЛІНА", який зареєстрований у Миколаївському міськвиконкомі. Але ні „ Афаліні, ні «Легенді»власником не було надано права на укладання угод з постачальниками тепла, водопостачання, та енергопостачання.
Суд проаналізувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини третьої пункту 1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині, якщо воно: не відповідає вимогам закону; вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Згідно ст. 24 Закону України «Про теплопостачання»споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.
За правилами п. 2 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
За приписами ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач має право на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, повірку, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу.
Враховуючи вищенаведені норми та фактичні обставини справи, позивачем не доведено суду свого виключного права на укладання спірного договору, оскільки у нього відсутні будь-які правовстановлюючі документи щодо знаходження транзитних мереж у нього на балансі.
В матеріалах справи, відсутні будь-які докази, щодо прийняття водопровідних мереж на баланс позивача.
Крім того, твердження позивача, що він є власником будинку по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві на підставі рішення виконавчого комітету № 468 від 23.06.2001 р. не відповідає фактичним обставинам справи.
По-перше, зазначене рішення взагалі не надано позивачем в підтвердження викладених в позовній заяві обставин.
По-друге, як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.04.05 р. та додаткового рішення від 18.04.05 р. по справі № 2-2173/2005 р. про виділення ідеальних часток між власниками нежитлових приміщень за позивачем було визнано право власності на 9068/10000 частин.
В 2005 році на підставі судових рішень на житлові та нежитлові приміщення право власності також було зареєстровано за фізичними особами.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищенаведене позивач не довів суду свого виключного права на укладання спірного договору та не надав суду належних підстав для виявлення судом порушень відповідачами його законних прав та інтересів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОКП «Миколаївоблтеплоенерго»та БКСН «Легенда»правомірно уклали договір на постачання теплової енергії, тому підстави для визнання договору недійсним відсутні.
Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя