29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82
"24" березня 2008 р.
Справа № 15/39-Н
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс" м. Хмельницький
до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький
про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 93-рш від 17.12.2007 року по справі №02-12/14-06.
Суддя Муха М.Є.
Представники сторін:
від позивача Сіта О.П. -за довіреністю від 17.12.2007р.
від відповідача Степанова Т.Ю. -за довіреністю №15 від 09.10.2007р.
Сікорська Т.В. -за довіреністю №17 від 17.10.2007р. (в судовому засіданні 14.03.2008р.)
В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення приймається 24.03.2008року, оскільки в судовому засіданні 14.03.2008року оголошувалась перерва.
Суть спору
Позивач у позовній заяві та його представник в судовому засіданні наполягають на задоволенні позовних вимог. Просять суд визнати недійсним пункти 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 посилаючись на те, що останні прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Наголошує на тому, що у п.2 резолютивної частини рішення визнано, що ВАТ „Хмельницьктранс”, встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Пунктом 3 рішення на ВАТ „Хмельницьктранс” за вчинене порушення накладено штраф у розмірі 5000 грн. Пунктом 4 рішення зобов'язано ВАТ „Хмельницьктранс” до 01.07.2008 року припинити дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. В підтвердження позовних вимог звертає увагу суду на те, що автостанційний збір сплачується пасажирами за комплекс послуг, визначених законодавством України (абзац 2 статті 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” в редакції Закону України від 23 лютого 2006 року № 3492-ГУ). Станом на сьогоднішній день відсутні нормативні документи щодо врегулювання граничної вартості автостанційного збору з правилами його обрахунку. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року № 65 Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) мають рекомендаційний характер і згідно пункту 2 можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. При цьому конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством. Така ж ситуація і з Типовим технологічним процесом надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів. Згідно п. 1.1 Типового процесу він носить рекомендаційний характер, а не обов'язковий. Звертає увагу суду на те, що відповідно до п.1 та п.3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” вищезазначені документи не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, та не були оприлюднені у встановленому законодавством терміни. Зазначає, що на сьогоднішній день жоден законодавчий або нормативний акт не забороняє встановлювати вартість автостанційного збору у відсотковому виразі до вартості квитка. Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. № 176 (у редакції постанови КМУ від 29 січня 2003р. № 141) обумовлено: За надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, що придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня. Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства. Зауважують, що наразі через відсутність будь - якого нормативного акту, яким би було передбачено розрахунок автостанційного збору, ВАТ „Хмельницьктранс” користується розрахунком, який діяв з моменту запровадження автостанційного збору. Так, у 1999 році автостанційний збір був затверджений наказом ВАТ „Хмельницьктранс” № 20 від 12.02.1999 року на приміському сполучені 10%, на міжміському - 15%. Даний наказ пройшов реєстрацію в Хмельницькому управлінні юстиції за № 8/195 від 01.03.1999 року та діяв до 28.04.2006 року (часові межі ринку Хмельницьке обласне ТВ АКУ визначило у 2005-2007 р.р. ). Отже наказ відповідав чинному законодавству України. 16 травня 2007 року ВАТ ”Хмельницьктранс”, на виконання рішення адміністративної колегії ХОТВ АКУ від 23.03.2007 року № 7-рш, видає наказ про затвердження автостанційного збору в розмірі 15%. Оскільки ВАТ „Хмельницьктранс” не належить до органів, акти якого підлягають державній реєстрації, в подальшому даний наказ не реєструвався в управлінні юстиції. Згідно економічних розрахунків ВАТ „Хмельницьктранс” розмір автостанційного збору визначений на підставі економічного обґрунтування та калькуляції витрат з врахуванням технологічних і організаційних особливостей діяльності підприємства. При розробці ВАТ іншого порядку встановлення плати за надання обов'язкових автостанційних послуг, на виконання рішення ХОТВ Антимонопольного комітету України, який би не суперечив законодавству про захист економічної конкуренції, існує проблема, що він також буде суперечити вимогам органу Антимонопольного комітету через відсутність єдиного нормативно - правового акту. Повідомили, що лише за період 2006-2007 роки було обговорено п'ять проектів методики розрахунку вартості автостанційного збору, що були запропоновані науково-дослідним інститутом Мінтрансзв'язку України „ДержавтотрансНДІпроект”, проте жоден з них не було погоджено в зв'язку з його недосконалістю при практичному застосуванні. Враховуючи те, що законодавець не встановив порядок обрахунку та державне регулювання граничного розміру автостанційного збору вважає висновки Хмельницького обласного ТВ АКУ, які зроблені в рішенні від 17.12.2007 року № 93-рш необгрунтованими та такими що не відповідають чинному законодавству України.
Відповідач у письмовій позиції з приводу поданого позову повідомив, що в ході розгляду ХОТВ АКУ справи встановлено, що вартість автостанційного збору який стягується позивачем з пасажирів за надання обов'язкових послуг автостанцій становить 15 відсотків. Зазначена вартість автостанційного збору затверджена наказом генерального директора Товариства від 16 травня 2007 року №69 „Про затвердження тарифів на обов'язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам”. Згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. №176 з наступними змінами, та статтею 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” автостанції надають обов'язкові послуги автомобільним перевізникам та пасажирам. За надання автостанціями обов'язкових послуг з осіб, які придбавають квитки стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Автостанціями Товариства надаються пасажирам такі обов'язкові послуги, з яких справляється автостанційний збір, що включається до вартості квитка: поточний продаж квитків, зал чекання поїздки, зал продажу квитків, інформації, громадські вбиральні, платформи, пристосовані для відправлення пасажирів. Звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 100 Правил, надання послуг автостанціями населенню, пасажирам та перевізникам, повинно організовуватись згідно з технологічним процесом. При цьому розмір плати пасажирів за надання обов'язкових автостанційних послуг повинен визначатись витратами автостанцій, які пов'язані з наданням цих послуг та кількістю пасажирів, які ними скористалися. Калькулювання собівартості автостанційних послуг повинно проводитись відповідно до загальноприйнятих правил калькулювання собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), що підтверджується Типовим технологічним процесом надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року № 565, та Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 5 лютого 2001 року № 65. Зауважує, що відповідно до Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, розмір плати пасажирів за обов'язкові автостанційні послуги не повинен залежати від дальності поїздки пасажира та вартості квитка. Він визначається витратами, пов'язаними з наданням цих послуг, і кількістю пасажирів, які ними скористатися, і не може перевищувати встановлених граничних розмірів. Згідно з пунктом 3 Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення. Відповідно до пункту 6 Методичних рекомендацій, калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємствах. Тобто, вартість автостанційних послуг, яка стягується з пасажирів, повинна визначатись відповідно до калькуляції, де калькуляційною одиницею повинні бути витрати на обслуговування певною автостанцією одного пасажира. В ході розгляду справи встановлено, що Товариством у розрахунок вартості обов'язкових автостанційних послуг включені прямі витрати від діяльності всіх автостанцій, розташованих в межах області, а не тієї автостанції, на якій безпосередньо надається послуга. Встановлена сума автостанційного збору становить 15 відсотків від вартості квитка на проїзд автобусами. Для прийняття зваженого рішення у справі, Відділення звернулось за роз'ясненням до Міністерства транспорту та зв'язку України, на що Державний департамент автомобільного транспорту (лист від 01.08.2007 N3634-01 06 14-07) погодився із викладеними твердженнями Відділення. З врахуванням викладеного просить суд у позові відмовити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
17.12.2007р. адміністративною колегією Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №93-рш по справі №02-12/14-06.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення визнано, що ВАТ „Хмельницьктранс”, встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Пунктом 3 зазначеного рішення на ВАТ „Хмельницьктранс” за вчинене порушення накладено штраф у розмірі 5000 грн., а пунктом 4 рішення зобов'язано ВАТ „Хмельницьктранс” до 01.07.2008 року припинити дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
У описовій частині рішення зазначено, що в ході розгляду справи встановлено, що Товариством у розрахунок вартості обов'язкових автостанційних послуг включені прямі витрати від діяльності всіх автостанцій, розташованих в межах області, а не тієї автостанції, на якій безпосередньо надається послуга. Встановлена сума автостанційного збору становить 15 відсотків від вартості квитка на проїзд автобусами.
У рішенні також зазначено, що для прийняття зваженого рішення у справі, Відділення звернулось за роз'ясненням до Міністерства транспорту та зв'язку України, на що Державний департамент автомобільного транспорту (лист від 01.08.2007 №3634-01/06/14-07) погодився із викладеними твердженнями Відділення. У відповідь на подання з попередніми висновками у справі Товариство зазначило, що порушення ним не визнається, та просить дозволити ВАТ „Хмельницьктранс” користуватись діючим порядком розрахунку автостанційного збору. Встановлення Товариством вартості обов'язкових автостанційних послуг залежно від вартості квитка призводить до того, що споживачі обов'язкових автостанційних послуг сплачують різну вартість за одну і ту ж послугу, надану однією і тією ж автостанцією; ціна послуги (розміру збору) з розрахунку на одного пасажира перестає залежати від співвідношення загальної кількості наданих послуг (кількості пасажирів) та реальних витрат на їх надання, а її розмір набуває залежності від обставин, абсолютно не пов'язаних з наданням автостанційних послуг - від дальності поїздки та умов перевезення, тобто, сам спосіб встановлення цін є таким, який не може застосовуватися в умовах значної конкуренції на ринку. Таким чином, дії Товариства, які полягають у встановленні залежності вартості автостанційного збору з пасажирів від вартості квитка, а не від фактичних витрат автостанцій, є порушенням пункту 2 статті 50, частини першої та пунктів 1 та 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Статтею 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” визначено перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Пунктом другим цієї статті порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 вищевказаного закону за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом другим статті 50, суб'єкт господарювання притягується до відповідальності у вигляді накладання штрафу у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. За інформацією, наданою ВАТ „Хмельницьктранс”, його дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2006 рік склав 10803,4тис.грн. При визначенні розміру штрафу враховано: порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчинено свідомо; порушення не припинено; порушення Товариством не визнано.
Позивач, не погоджуючись з пп.2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, просить суд визнати останні недійсними.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені представниками сторін пояснення та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
П.2 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 відповідачем визнано, що позивач встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
Вказаний висновок відповідача суд вважає необґрунтованим враховуючи наступне.
Законом України „Про автомобільний транспорт” (у редакції, що діяла до 23.02.2006р.) повноваження стосовно визначення порядку стягнення автостанційного чи автовокзального збору було надано лише Кабінету Міністрів України. Після внесення 23.02.2006р. змін до Закону України „Про автомобільний транспорт” ст.36 визначає, що автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. При цьому за надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.
Згідно п.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року № 565, надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів організується згідно з вимогами технологічного процесу, який розробляється власниками автостанцій.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у 1999 році автостанційний збір був затверджений наказом ВАТ „Хмельницьктранс” про затвердження тарифів на додаткові транспортні послуги автобусних станцій № 20 від 12.02.1999 року у таких розмірах: на приміському сполучені 10%, на міжміському - 15%. Даний наказ пройшов реєстрацію в Хмельницькому управлінні юстиції за № 8/195 від 01.03.1999 року та діяв до 28.04.2006 року. На виконання рішення адміністративної колегії ХОТВ АКУ від 23.03.2007 року № 7-рш, 16 травня 2007 року ВАТ ”Хмельницьктранс”, було видано наказ №69 про затвердження тарифів на обов'язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам, яким затверджено автостанційний збір в розмірі 15%.
Зважаючи на приписи Закону України „Про автомобільний транспорт” та рекомендації Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, суд приходить до висновку, що вказані накази винесені відповідно до діючого законодавства.
Судом враховується, що посилання відповідача в підтвердження своєї позиції на п.7.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, згідно якого розмір плати пасажирів за обов'язкові автостанційні послуги не повинен залежати від дальності поїздки пасажира та вартості квитка, є безпідставним, оскільки зазначений Типовий технологічний процес, як то передбачено п.1 та п.3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” не пройшов державної реєстрації в Мінюсті та не був оприлюднений, хоча є актом який виданий міністерством та зачипає права, свободи й законні інтереси громадян.
При цьому судом враховується, що згідно п.1.1 вказаного Типового технологічного процесу, останній носить рекомендаційний характер, а не обов'язковий.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що станом на сьогоднішній день відсутні нормативні документи щодо врегулювання граничної вартості автостанційного збору з правилами його обрахунку. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року № 65 Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) мають також рекомендаційний характер і згідно пункту 2 можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. При цьому конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.
Судом приймається до уваги, що на сьогоднішній день жоден законодавчий або нормативний акт не забороняє встановлювати вартість автостанційного збору у відсотковому виразі до вартості квитка. Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. № 176 (у редакції постанови КМУ від 29 січня 2003р. № 141) встановлено, що за надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, що придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня. Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства.
Судом враховується, що відповідачем не доведено наявність нормативного акту, яким би було передбачено розрахунок автостанційного збору.
За таких обставин та враховуючи відсутність методології встановлення вартості обов'язкових автостанційних послуг суд приходить до висновку про відсутність в діях Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем, передбачених п.2 ст.50, ч.1 та п.1, 2 ч.2 ст.13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.
Відповідно позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 суд вважає обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.
Керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” м. Хмельницький до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 задовольнити.
Визнати недійсними пункти 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06.
Стягнути з Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 8, код 21312821) на користь Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” (м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 6, код 03119374) державне мито в розмірі 85грн. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).
Видати наказ.
Суддя М.Є. Муха
Рішення складено у повному обсязі і підписано 28.03.2008р.
Віддруковано 3 примірники:
1 -до справи;
2 -позивачу;
3 -відповідачу.