Справа №784/4230/13 31.10.2013 31.10.2013 31.10.2013
Провадження №22-ц/784/3371/13
Головуючий у першій інстанції-Гаврасієнко В.О.
Категорія 41 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
31 жовтня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Данилової О.О.
суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
при секретарі - Орельській Н.М.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_4
до ОСОБА_3, ОСОБА_5
про вселення
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про захист права власності та житлових прав.
Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право власності на майно від 18 червня 2010 року є власником квартири АДРЕСА_1. 21 червня 2010 року право власності зареєстровано ММ БТІ, а з 1 листопада 2011 року він зареєстрований у квартирі.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3, колишня власниця квартири, та її син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, не звільняють житло та перешкоджають його проживанню в квартирі, ОСОБА_4 просив вселити його та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні власністю шляхом передачі ключів від вхідних дверей.
Представник відповідачки ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про виселення відповідачів, а також неможливість вселення позивача до виконання рішення про їх виселення.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 вересня 2013 року позов задоволено. ОСОБА_4 вселено до спірної квартири, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зобов'язані не чинити перешкоди та передати позивачу ключі від вхідних дверей. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2 просила рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 є неповнолітнім та не міг відповідати за позовом, а орган опіки та піклування, який мав захищати права новонародженого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, до участі у справі не залучався.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За правилами статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 18 червня 2010 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 на підставі акту про проведення прилюдних торгів (а.с.4).
Реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена 21 червня 2010 року Мколаївським МБТІ (а.с. 5).
В спірній квартирі проживає колишня власниця ОСОБА_3, її неповнолітній син ОСОБА_5 ( а.с.7,26 ), а ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_3 народився син ОСОБА_7 (а.с.25).
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 червня 2013 року, за апеляційною скаргою на яке відкрито касаційне провадження, ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми виселені з квартири (а.с. 20-21, 23).
Встановивши ці обставини, суд першої інстанції виходив з того, що будучи власником квартири, ОСОБА_4 має право користуватися нею для власного проживання, розпоряджатись нерухомістю на власний розсуд та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Належним способом захисту прав позивача є вселення його до квартири та покладення на відповідачів обов'язку передати йому ключі від вхідних дверей.
Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам норм цивільного та житлового законодавства.
Колегія суддів не може взяти до уваги доводи апелянта про те, що відповідачем у справі не може бути неповнолітній ОСОБА_5 Відповідно до статті 32 ЦК України та статті 39 ЦПК України особи у віці від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність, їх права захищаються батьками, але вони можуть залучатись судом до участі у справі. Покладений судом обов'язок випливає з житлових прав неповнолітнього та не виходить за межі прав та обов'язків особи з неповною цивільною дієздатністю.
Не може бути підставою для скасування судового рішення і посилання апелянта на незалучення до участі у справі органу опіки та піклування. Законом передбачена обов'язковість участі органу опіки та піклування у певній категорії цивільних справ (стаття 19 СК України), до яких вимоги про вселення до квартири інших осіб не відносяться.
Не впливає на права та обов'язки ОСОБА_4 щодо проживання у власній квартирі і вирішення спору про наявність чи відсутність підстав для виселення з квартири відповідачів. Відповідно до частини 2 статті 321 ЦК України власник може бути обмежений у здійсненні права власності , в тому числі права користування житловим приміщенням, лише у випадках та порядку, встановленим законом.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Разом з тим, покладаючи на неповнолітнього ОСОБА_5 обов'язок щодо відшкодування частини судових витрат відповідно до статті 88 ЦПК, суд не звернув належної уваги на неповнолітній вік відповідача та відсутність у нього самостійного доходу. Отже, рішення суду в частині судових витрат підлягає зміні.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 вересня 2013 року змінити в частині судового збору. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 114,7 грн. судового збору.
В іншій частині судове рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді