Справа № 545/1207/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/3651/2013
Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О.О.
Доповідач Лобов О. А.
06 листопада 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Одринської Т.В., Акопян В.І.
при секретарі Гнатюк О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права користування земельною ділянкою.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача,
У жовтні 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом, просили ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача не чинити їм перешкоди у користуванні належною їм земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_1, шляхом знесення паркану та повернення 3 500 м.кв. землі у їхнє користування.
В обгрунтування заявлених вимог посилалися на те, що відповідач самовільно за відсутності законних підстав захопив частину належної їм земельної ділянки та у добровільному порядку відмовляється знести побудований ним паркан і надати доступ для користування частиною земельної ділянки.
У грудні 2009 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов, просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 у межах, які відповідають фактичному користуванню, а саме земельна ділянка має форму чотирикутника площею 0,2837 га., довжина якого по вул. Сонячній складає 36,92 м., довжина по межі із ділянкою ОСОБА_1 - 71,44 м., довжина увздовж русла балки - 38,НОМЕР_3 м., довжина по межі із земельною ділянкою ОСОБА_4 - 82,19 м.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що за згодою із своїм братом ОСОБА_5, у користуванні якого перебувала земельна ділянка по АДРЕСА_1 (зараз користувачі - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - колишня дружина і дочка брата), вони шляхом взаємного відступлення частин своїх земельних ділянок у 1991 році встановили існуючу за станом на сьогодні конфігурацію обох земельних ділянок та розташування на них об'єктів нерухомості, тоді ж і був встановлений паркан між обома земельними ділянками. Отже, заявлений первісний позов порушує право користування позивача земельною ділянкою та перешкоджає приватизувати її.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 09 червня 2011 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволений: зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом перенесення паркану від будинку по АДРЕСА_1 таким чином, щоб земельна ділянка площею 0,035 га., яка була ним вилучена, перейшла у користування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 У задоволені зустрічного позову відмовлено за безпідставністю. Вирішене питання про судові витрати.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2013 року задоволена заява ОСОБА_3: рішення цього ж суду від 18 квітня 2011 року скасоване за нововиявленими обставинами.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю та у зв'язку з пропуском строку звернення до суду; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції безпідставно скасував рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільбки усі ті, обставини, на які посилався ОСОБА_3, були вже перевірені судом під час першого розгляду справи. Висновок суду про пропуск строку звернення до суду за первісним позовом суперечить фактичним обставинам та є надуманим.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті заявлених вимог, в разі неправильного застосування судом матеріального або процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Дослідного господарства Полтавського НВО «Еліта» № 118 від 07 травня 1990 року ОСОБА_3 виділено за рахунок вільного присадибного фонду земельну ділянку площею 0,25 га. для будівництва житлового будинку у с.Степне по вул.Механізаторів (перейменована на вулицю «Сонячна») (т.1 а.с.10).
Наказом Дослідного господарства Полтавського НВО «Еліта» № 172 від 13 липня 1990 року ОСОБА_5 виділено за рахунок вільного присадибного фонду земельну ділянку площею 0,25 га. для будівництва житлового будинку у с.Степне по вул.Механізаторів (перейменована на вулицю «Сонячна») (т.1 а.с.11).
Кожному із забудовників виданий проект забудови, затверджений комісією Полтавської районної ради, із зазначенням розмірів земельних ділянок.
У 1998 році ОСОБА_5 і ОСОБА_3 здали свої будинки в експлуатацію та отримали свідоцтва про право власності на них.
Рішенням Степненської сільської ради від 14 червня 2001 року у ОСОБА_3 вилучено на користь ОСОБА_5 0,07 га земельної ділянки у садибі по АДРЕСА_1 між садибними ділянками будинків НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по руслу балки (т.2 а.с.12).
Рішенням Полтавського районого суду Полтавської області від 14 травня 2003 року за результатами розгляду спору про розподіл садиби АДРЕСА_1 ОСОБА_1 виділено у власність 19/25 садиби і залишено у користування земельну ділянку 862,5 м.кв. (варіант другий висновку експерта), ОСОБА_5 виділено власність 6/25 садиби і залишено у користуваня земельну ділянку площею 287,5 м.кв. (т.1 а.с.6).
Згідно договору дарування від 24 грудня 2005 року ОСОБА_5 подарував своїй донці ОСОБА_2 належну йому ? садиби АДРЕСА_1.
Рішеннями Степненської сілсьської ради від 23 жовтня 2009 року, від 13 листопада 2009 року ОСОБА_3 рекомендовано привести земельну ділянку у відповідність до технічної документації, проекту забудови (т.1 а.с. 27,28).
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №117-10 від 08 жовтня 2010 року фактичне користування, розміри лінійних промірів та площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 не відповідає проекту забудови у частині прив'язки меж земельної ділянки до сусідньої межі (фактично земельна ділянка зміщена у бік протилежний від земельної ділянки ОСОБА_3.), не відповідає площі земельної ділянки, виділеної під забудову - площа земельної ділянки збільшена (т.1 а.с.98-99).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачки пропустили строк звернення до суду і одночасно їхні вимоги є безпідставними.
З таким рішенням суду колегія суддів у повній мірі погодитися не може виходячи з наступного.
У абзаці третьому пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року роз'яснено: «Встановивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього». Таким чином, суд вправі відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку давності виключно у випадку, якщо позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, проте позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
З огляду на вказане суд першої інстанції помилково відмовив у позові ОСОБА_2 і ОСОБА_1 одночасно з двох підстав, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню у цій частині.
Перевіряючи доведеність і обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.20-22 ЗК УРСР від 08 липня 1970 року (був чинним до 18 грудня 1990 року) право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Аналогічні приписи містилися у статтях 22-23 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року і статтях 125-126 ЗК України, що діє з 01 січня 2002 року.
З 02 травня 2009 року (ст.125,126 ЗК України) право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права і посвідчується державним актом встановленої форми.
Таким чином, за змістом наведених норм закону особа вправі заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, пов'язаних з порушенням її меж, у разі, якщо такі межі встановлені в натурі (на місцевості).
У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що межі земельних ділянок по АДРЕСА_3 і НОМЕР_3 у с.Степне встановлені в натурі (на місцевості).
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 травня 2003 року (т.1 а.с.6-7) не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка має певну конфігурацію та певне місце розташування.
Рішення органу місцевого самоврядування (т.1 а.с.27 - 29), на які мається посилання в апеляційній скарзі, також не можна визнати достатніми і належними доказами того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули у встановленому законом порядку право користування конкретною земельною ділянкою певної конфігурації та місцем розташування, тобто з винесенням її меж в натурі (на місцевості).
Наявні у справі проекти забудови земельних ділянок ОСОБА_5 і ОСОБА_3, виготовлені у 1990 році (т.1 а.с.9-10,42), плани земельної ділянки ОСОБА_5, виготовлені експертом у 2003 році (т.1 а.с.14 - 16, 88 - 90,1 46, 164), топографічний план земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_3, виготовлений у 2009 році (т.1 а.с.34 - 35), акт і схема, складені комісією депутатів Степненської сільської ради у 2009 році (т.1 а.с.37 - 38), не є технічною документацією у розумінні положень пунктів 1.7, 1.10, 2.2, 2.3 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему України №28 від 15 квітня 1993 року, пунктів 1.13, 1.14, 1.16, 1.18, 1.19, 2.1, 2.3, 2.4, 2.6 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему України №43 від 04 травня 1999 року (була чинною до 03 липня 2013 року із змінами і доповненнями). Тобто, перелічені документи не є належними доказами на підтвердження факту встановлення меж земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_1 і ОСОБА_2, в натурі (на місцевості).
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 набула право власності на частину будинку з надвірними будівлями на підставі договору дарування від 24 грудня 2005 року. У вказаному договорі даруванні (т.2 а.с.223) відсутня указівка про земельну ділянку (її розмір, місце розташування, межі), на якій знаходиться отримана у власність частина нерухомого майна.
За змістом статтей 120 ЗК України та 377 ЦК України у редакції, що діяла на час придбання ОСОБА_2 частини будинку, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, або ж земельною ділянкою, визначеною договором оренди.
У відповідності до наведених норм закону ОСОБА_2 не надала суду доказів набуття права користування земельною ділянкою розміром і конфігурацією, про які заявлено у позові.
За таких обставин, колегія суддів визнає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2013 року (скасування рішення суду за нововиявленими обставинами), то колегія суддів виходить з того, що за змістом ч.3 ст.365 ЦПК України у її системному зв'язку із положеннями глави 1 розділу V ЦПК України суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого після скасування рішення того ж суду за нововиявленими обставинами, не вправі обґрунтовувати свої висновки по суті справи законністю чи незаконністю судового рішення про скасування рішення суду за нововиявленими обставинами.
Керуючись ст. 303, ст. 307 ч.1 п.2, ст. 309 ч.1 п.4, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 липня 2013 року у частині визначених правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 за недоведеністю.
В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 липня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді Т.В. Одринська
В.І. Акопян
З оригінадом згідно: суддя О.А. Лобов