Справа № 1304/2852/11 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський О.М.
Провадження № 22-ц/783/2984/13 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи: 27
21 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Зверхановської Л.Д. і Мельничук О.Я.,
при секретарі Служалі А.Ю.,
за участю Чупіля Романа Ростиславовича - представника ПАТ „УкрСиббанк",
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 січня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Оскаржуваним рішенням задоволено позов Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" (в подальшому - „Банк") до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту, укладеним 06 березня 2008 року між Банком і ОСОБА_4, та Договором поруки, укладеним 06 березня 2008 року між Банком і ОСОБА_5 (в подальшому - „Договір кредиту" і „Договір поруки"), та стягнуто солідарно зі згаданих відповідачів на користь Банку 163 713 доларів США 50 центів залишку по кредиту, 3 193 долари США 34 центи простроченого боргу, 15 566 доларів США 30 центів прострочених відсотків, а всього 182 473 долари США 14 центів, що еквівалентно станом на 31.01.2012 року 1 457 905 грн. 65 коп., а також 9 818 грн. 60 коп. пені, 500 грн. штрафних санкцій, 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити Банку у задоволенні його позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вважає неправомірним дострокове стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту, оскільки цим договором датою погашення кредиту визначено 05.03.2038 року.
Вважає, що судом не дано належної оцінки тому, що в Україні склалася складна фінансово-економічна ситуація, яка об'єктивно перешкодила відповідачці виконувати свої обов'язки перед позивачем, а також тому, що позивач в порушення умов Іпотечного договору не звернув вчасно стягнення на предмет іпотеки, що стало причиною збільшення заборгованості відповідачки перед позивачем та знецінення предмета іпотеки.
Стверджує, що Банк з вимогою про дострокове повернення кредиту до неї не звертався.
Відповідачі і їхні представники, будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 193-194), в судове засідання не з'явилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника Банку, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статтей 1050 і 1054 ЦК України та виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
Передбачене статтею 1050 ЦК України право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним і реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимоги про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК України.
Розділом 6 Договору кредиту передбачені випадки і порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку, зокрема - у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором строком більше, ніж на один місяць.
З урахуванням вище наведеного, доводи апеляційної скарги в частині неправомірності дострокового стягнення заборгованості за Договором кредиту є необгрунтованими і до уваги прийматися не можуть.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року по справі № 15-рп/2002, право особи (громадянина України, юридичної особи тощо) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Таким чином, звернення особи за захистом порушеного права безпосередньо до суду не може бути обмежене дотриманням будь-яких попередніх формальностей.
Враховуючи наведене, вимога про дострокове повернення кредиту може бути пред'явлена шляхом надіслання боржнику окремого документу (вимоги, претензії тощо) або шляхом подання позовної заяви до суду.
Оскільки звернення Банку 31 березня 2010 року до суду із позовом про стягнення заборгованості за Договором кредиту і Договором поруки є одночасно і повідомленням відповідачів про необхідність погашення заборгованості, то у процесі розгляду справи, який лише у суді першої інстанції тривав 22 місяці, відповідачі мали можливість сплатити свою заборгованість перед Банком.
Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що Банк не звертався з вимогою до згаданих відповідачів про дострокове погашення кредиту, також до уваги прийматися не можуть.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а виходячи зі змісту ст.ст. 1046 і 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Світова фінансово-економічна криза носить загальний характер та стосується обох договірних сторін (в т.ч. - і Банку), а відтак посилання відповідачів на неї не може бути підставою для відмови Банку у задоволенні його позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги і в цій частині до уваги прийматися не можуть.
За вище наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити та залишити рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 січня 2012 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: