79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.11.06 Справа№ 4/1073-10/163
За позовом : ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», м. Київ
До відповідача ВАТ «Львівгаз», м. Львів
Про : стягнення 33634363,15 грн. боргу
Суддя : Довга О.І
При секретарі : Скремета О.О.
Представники:
від позивача : Працьовитий Ю. -представник
від відповідача: Шиян М. - представник
До початку розгляду справи представники сторін подали клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст. 22 ГПК України.
Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», м. Київ до ВАТ «Львівгаз», м. Львів про стягнення 33634363,15 грн. боргу.
Розгляд справи відкладався неодноразово з причин викладених у відповідних ухвалах господарського суду Львівської області.
Суд розглядає спір в межах позовних вимог, викладених у заяві про уточнення позовних вимог, якою позивач просить стягнути з відповідача 2861907,25 грн. суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 755011,36 грн. -3% річних, 1929659,49 грн. пені.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач проти заявлених вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
Судом, у ході розгляду спору, встановлено:
У лютому 2005 року ДК «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась у господарський суд Львівської області із позовною заявою до ВАТ «Львівгаз» про стягнення 23251150,58 грн. основного боргу, 5171574,64 грн. інфляційних втрат, 1654397,90 грн. 3% річних, 1929659,49 грн. пені, та 1627580,54 грн. штрафу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.03.-14.04.2005 року у справі № 4/333-24/35 у задоволенні позову відмовлено. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 23.06.2005 року залишив дане рішення в силі.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2006 року у цій справі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року та рішення господарського суду Львівської області від 22.03.-14.04.2005 року скасовано, та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме з відповідача на користь позивача стягнуто 23251150,58 грн. основного боргу, 5171574,64 грн. інфляційних втрат, 1654397,90 грн. 3% річних, 1929659,49 грн. пені. У задоволенні решти позовних вимог , про стягнення 1627580,54 грн. штрафу відмовлено.
Постановою Верховного Суду України від 04.04.2006 року , постанову Вищого господарського суду України від 14.02.2006 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року та рішення господарського суду Львівської області від 22.03.-14.04.2005 року скасовано 0 в частині вимог про стягнення 5171574,64 грн. інфляційних втрат, 1654397,90 грн. 3% річних, 1929659,49 грн. пені, передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
В процесі розгляду спору позивач подав заяву про уточнення позовних вимог , посилаючись на наступне:
Сума боргу, з урахуванням індексу інфляції складає 26113058,10 грн. Таким чином, сума на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів становить 2861907,25 грн.
Розрахунок 3% річних від суми основного боргу, що підлягають стягненню становить 755011,36 грн.
Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів, на яку суму відповідачем проведено реструктуризацію заборгованості населення з газопостачання, що виникла за період з січня по грудень 2002 року, відповідно до норм Закону України « Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», то у позивача відсутні підстави проводити перерахунок заявленої до стягнення пені.
Таким чином, розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 1929659,49 грн. пені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд в задоволенні позовних вимог відмовляє з наступних підстав:
ДК «Газ України «НАК «Нафтогаз України» свої вимоги щодо стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» втрат від інфляції в сумі 2861907,25 грн. та 3% річних у сумі 755011,36 грн. обґрунтовує, як вбачається з позовної заяви , ст. 625 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року , та ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР. Проте при вирішенні даного спору суд виходить з наступного: несвоєчасна оплата за отриманий природний газ мала місце у 2002 році, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України. У відповідності до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України втрати від інфляції та 3% річних є відповідальністю боржника за порушення грошового зобов'язання . Згідно з пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень чинного Цивільного кодексу України правила цього кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом, крім випадків, коли в договорах , укладених до 1 січня 2004 року , була встановлена інша відповідальність за такі порушення. Договір № 06/01-796-00000001 між сторонами був укладений 28.12.2001 року. Згідно з ч.2 ст.5 чинного Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Також ч.2 пункту 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що положення цього кодексу щодо відповідальності за порушення вчинені до набрання чинності відповідними положеннями кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Зважаючи, що норми як Цивільного, так і Господарського кодексу України, не пом'якшують відповідальності відповідача, зобов'язання по оплаті за отриманий природний газ було у 2002 році, то відповідно суд не може застосувати до спірних відносин ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином суд приходить до висновку щодо необхідності застосування до спірних відносин саме ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР, чинного у спірному періоді.
Відповідач здійснює ліцензійну діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом на території Львівської області. Судом встановлено, що серед основних споживачів ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» є населення та підприємства, які надають комунальні послуги населенню. У Прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР» № 1136-ХІУ від 08.10.1999 р. зазначено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг. А відтак при стягненні втрат від інфляції та 3% річних з відповідача , необхідно врахувати, що вони не нараховуються на суму заборгованості вищезазначених категорій споживачів за спожитий природний газ.
Споживачі перераховують кошти за спожитий природний газ виключно на поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання, з якого уповноваженим банком кошти, відповідно до встановленого алгоритму, безпосередньо перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника природного газу -позивача. Порядок розподілу коштів визначений спільною постановою Кабінету Міністрів України на Національного банку України від 13.11.1998 року № 1785 «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» та постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 року № 758 «Про затвердження Алгоритму розподілу коштів , що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК» Нафтогаз України» за поставлений природний газ» та здійснюються відповідно до встановленого алгоритму розподілу коштів.
Отже, оплата відповідачем за отриманий природний газ залежить безпосередньо від оплати споживачами за спожитий природний газ і надходження від них коштів на його поточний рахунок із спеціальним режимом використання, а відповідно й на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача.
З матеріалів справи вбачається, що частка споживання населення і житлово-комунальних підприємств в структурі загального відпуску природного газу є значною і дані споживачі на відміну від таких споживачів, як промислові підприємства залізничний транспорт, підприємства зв'язку, інші суб'єкти господарювання, несвоєчасно і не в повному обсязі сплачують за спожитий природний газ, внаслідок чого виникає борг відповідача перед позивачем.
Окрім наведеного, суд вважає, що порушення своєчасної оплати за отриманий природний газ був допущений у 2002 році, і це є одноразовими порушеннями договору.
Триваючим дане правопорушення не може бути визнано, оскільки відсутній факт безперервності їх учинення протягом певного часу, а на вимогу про захист порушеного ним права кредитора розповсюджується загальний строк позовної давності. На триваючі правопорушення строк позовної давності не розповсюджується. Визначення триваючого правопорушення надано у Наказі «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо провадження у справах про порушення митних правил» від 30.12.2004 року № 936, відповідно до якого триваючим слід визнавати такі порушення правил, що характеризуються безперервністю їх учинення протягом певного часу.
Отже, суд вважає, що у нього відсутні підстави для стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» інфляційних нарахувань та 3% річних на суму боргу відповідача перед ДК «Газ України» по договору від 28.12.2001 року № 06/01-796-00000001 на постачання природного газу для потреб населення.
Позивач просить стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань по оплаті за отриманий природний газ пеню у розмірі 1929659,49 грн.
У пункті 6.2 договору від 28.12.2001 року № 06/01-796-00000001 зазначено наступне: «За несвоєчасну оплату спожитого газу у строки зазначені в п.5.1 даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу ( в межах оплаченого населенням), за кожний день прострочення платежу.
Таким чином сторони домовились про нарахування пені виключно за несплату відповідачем коштів, які поступили від населення за спожитий природний газ.
Статтею 1 Закону України « Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги» забороняється стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати за житлово-комунальні послуги, зокрема за спожитий природний газ. Також Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», передбачено реструктуризацію заборгованості населення за спожитий газ до 60 місяців. У відповідності до даного закону відповідачем укладено 44449 угоди про реструктуризацію на загальну суму 32976391,26 грн. Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальником природного газу, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Окрім наведеного, суд вважає, що при нарахуванні пені за прострочення зобов'язання по спірному договору слід застосовувати норми ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.232 нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання , якщо інше не встановлено законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.5 прикінцевих положень Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності , а також за порушення господарського зобов'язання застосовується у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором. За змістом п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, норма цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли, або продовжують існувати після набрання ним чинності.
За загальними правилами ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг як загальної, так і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення своїх прав. Отже, ст.261 Цивільного кодексу України пов'язує початок перебігу позовної давності лише за фактом обізнаності.
Договір на поставу газу укладено 28.12.2001 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» за № 06/01-796-00000001. Даним договором сторони домовились щодо розміру сплати пені у разі, коли відповідач несвоєчасно проведе розрахунок за отриманий газ . Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку останнього розрахунку за звітний місяць.
Таким чином, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання , по даній справі, повинно бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, як цього вимагає ч.6 ст.232 ГК України.
Отже, суд вважає, що перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої за невиконання зобов'язання по договору за № 06/01-796-00000001 закінчився.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покласти на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ЗУ « Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», ЗУ «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги», Прикінцевими положеннями ЗУ «Про внесення змін до ст. 214 Цивільного кодексу РСР» від 08.10.1999 р, № 1136-Х1У, ст.ст. 231,232 Господарського кодексу України, ст. 258 ЦК України, ст.ст. 12,43,49,82-84 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Довга О.І.