04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" жовтня 2013 р. Справа№ 910/9938/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Авдеєва П.В.
Рєпіної Л.О.
за участі представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» (Республіка Польща) на рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013 року у справі № 910/9938/13 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» (Республіка Польща)
до Держави України в особі:
1) господарського суду Київської області
2) Державної казначейської служби України
про відшкодування збитків 44 536,91 дол. США
Товариство з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» (Республіка Польща) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Держави України в особі: господарського суду Київської області та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у сумі 44536,91 дол. США.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9938/13 у задоволенні позову ТОВ «GPS Frozen» (Республіка Польща) відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ТОВ «GPS Frozen» (Республіка Польща) подало апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013р. у справі № 910/9938/13 та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги ТОВ «GPS Frozen» (Республіка Польща) задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, що господарським судом Київської області заява про забезпечення позову не вирішена по суті ні окремою ухвалою, ні в рішенні суду, а тому з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню збитки в сумі 44 536,91 доларів США.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 29.10.2013.
Представники сторін у судове засідання 29.10.2013 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
11.03.2011 господарським судом Київської області прийнято рішення у справі № 15/001-11, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2011, яким стягнуто з Приватного підприємства «Лобірайт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» заборгованості у розмірі 44319,12 доларів США, витрати по сплаті державного мита у розмірі 443,19 доларів США та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання зазначеного рішення, господарським судом Київської області видано наказ про примусове виконання рішення, який подано до відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції, де постановою від 03.11.2011 відкрито виконавче провадження.
При проведенні виконавчого провадження встановлено про відсутність майна, що належить боржнику та на яке не може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (згідно відповідей Бориспільського МБТІ, МРЕВ ДАІ, Бориспільської ОДПІ, довідки головного управління держкомзему у Київській області, адресної поштової довідки про відсутність боржника за місцем знаходження, акту державного виконавця за місцем знаходження, повідомленням банків про відсутність коштів на арештованих рахунках).
Як вбачається з матеріалів справи, у межах розгляду справи № 15/001-11 господарським судом Київської області, позивачем подана заява, в якій останній просив суд винести ухвалу про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки Приватного підприємства «Лобірайт» у межах ціни позову.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з тим, що заява позивача про забезпечення позову господарським судом Київської області не вирішена по суті ні окремою ухвалою, ні відображена у рішенні суду, що призвело до спричинення позивачу збитків у розмірі 44536,91 доларів США.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У відповідності до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положеннями статей 6, 124 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь - який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядку у справі не допускається.
Положеннями ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Касьяненка Бориса Павловича щодо офіційного тлумачення положень п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, частини 2 ст. 383 Кримінально - процесуального кодексу України від 11.12.2007 № 11-рп/2007 реалізацію права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка у пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки). Вищенаведене також міститься у Листі Верховного суду України № 20-1448/0/8-13 від 26.06.2013 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що встановлення наявності порушення з боку суду процесуальних або матеріальних норм під час розгляду справи, що спричинило порушення будь яких прав сторони у справі та постановлення незаконного рішення, віднесено до компетенції суду апеляційної або касаційної інстанції в межах перегляду даної судової справи.
Колегією суддів не приймаються посилання апелянта на відсутність процесуального документу про задоволення/відмову у задоволенні заяви про застосування запобіжних заходів як на підставу, що унеможливила оскарження бездіяльності суду першої інстанції, оскільки за результатами розгляду справи № 15/001-11 було прийнято процесуальний документ, а саме: рішення господарського суду Київської області від 11.03.2011 по № 15/001-11, а позивач, відповідно, мав право оскаржити зазначений документи якщо вважав, що його процесуальне право на забезпечення позову порушено судом, однак позивач зазначеним правом не скористався.
Як правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому вжиття заходів забезпечення позову є правом, а не обов'язком суду, таким чином, відповідне питання цілком покладається на розсуд суду.
Положеннями ч. 2 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову суд виносить відповідну ухвалу. При цьому, винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено.
Крім того, в п. 6 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що ст. 106 ГПК України передбачено можливість оскарження ухвал про забезпечення позову, скасування забезпечення позову. Відтак ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову або в задоволенні клопотання про скасування заходів до забезпечення позову оскарженню не підлягають.
Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подане вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.
Таким чином, винесення ухвал про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову є виключно процесуальним реагуванням суду і не тягне за собою будь-яких правових наслідків.
Судом першої інстанції також правильно зазначено, що допускається подання заяви про забезпечення позову на стадіях апеляційного, касаційного перегляду і перегляду за нововиявленими обставинами, а також на стадії виконання рішення. Так, статтею 121 ГПК України прямо передбачено, що при відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову, а тому позивач не був позбавлений права для повторного звернення до суду апеляційної чи касаційної інстанції з заявою про забезпечення позову.
Проте, позивач повторно із заявою про забезпечення позову до господарського суду не звертався, як не звертався із такою заявою до суду апеляційної та касаційної інстанцій та під час примусового виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не скористався можливістю реалізувати своє право щодо подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у повному обсязі, передбачену положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в такому випадку входить ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути на момент виконання рішення. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини такого звернення, та довести адекватність засобу забезпечення позову.
Як вбачається з наданої позивачем копії заяви про забезпечення позову, підставою для забезпечення позову позивач зазначає, що на момент подачі заяви існує ймовірність того, що відповідач з метою уникнення виконання рішення здійснить дії які унеможливлять виконання рішення, однак до зазначеної заяви не надано жодних доказів які б підтверджували зазначене твердження, та не надано доказів про наявність у відповідача майна чи коштів за рахунок яких можна б було задовольнити вимоги позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та неможливістю виконати рішення господарського суду Київської області від 11.03.2011 справі № 15/001-11, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» (Республіка Польща) залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013 по справі № 910/9938/13 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9938/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Тарасенко К.В.
Судді Авдеєв П.В.
Рєпіна Л.О.