04.11.2013 Справа № 920/1697/13
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Липоводолинський районний міжгосподарський комбінат по наданню комунальних послуг сільському населенню «Райсількомунгосп», смт. Липова Долина, Липоводолинський район, Сумська область,
про стягнення 393 180 грн. 97 коп.
Суддя О.Ю. Резніченко
Представники:
від позивача: Пількевич В.В., довіреність № 14-60 від 22.03.2013р.,
від відповідача: не з'явився.
У засіданні брали участь: секретар судового засідання - А.І. Сидорук.
Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 310831 грн. 41 коп. основного боргу, 1476 грн. 02 коп. інфляційних витрат, 12618 грн. 3% річних, 46497 грн. 32 коп. пені, 21758 грн. 20 коп. 7% штрафу, 7863 грн. 62 коп. судового збору за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 30.09.2011 року договору № 22/5124/ТКЕ/ПБО на поставку природного газу.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву, які надані суду 17.10.13 р., зазначає, що борг перед позивачем існує, однак заперечує стосовно розміру пені та проти одночасного стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат.
Суд, ухвалою від 17.10.2013 р., зобов'язував відповідача здійснити перерахунок пені, врахувавши положенн ст. 232 Господарського кодексу України.
Позивач надав письмові пояснення, в яких зазначає, що розрахунок пені є вірним та відповідає вимогам ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки п. 5.3 договору на поставку природного газу встановлено, що позивач нараховує штраф та пеню протягом одного року.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, однак подав клопотання, в якому просить суд зобов'язати сторін звірити взаємні розрахунки, для чого відкласти розгляд справи на іншу дату.
Однак, суд ухвалою від 17.10.2013р. зобов'язував сторін просвести спільну звірку взаємних розрахунків, зобов'язавши відповідача з'явитись до позивача.
Проте, позивач до відповідача для складання акту звірки взаємних розрахунків не з'явився.
Також, відповідач суду не повідомив про причини неявки в судове засідання, а тому враховуючи те, що суд надавав сторонам час для складання акту звірки взаємних розрахунків, проте відповідач не вчинив дій встановлених ухвалою суду та без поважних причин не з'явився в судове засідання, що є фактично затягуванням розгляду справи та зловживанням процесуальнми правами, то суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Розглянувши матеріали справи, суд
30.09.2011 р. між відповідачем та ПАТ «Сумигаз» було укладено договір № 22/5124/ТКЕ/ПБО на поставку природного газу (надалі - Договір).
27.12.2012 р. між ПАТ «Національна компанія «Нафтогаз України» та ПАТ «Сумигаз» було укладено договір № 14/7365/12 про відступлення права вимоги.
29.12.2012 року ПАТ «Сумигаз» передав ПАТ «Національна компанія «Нафтогаз України» по акту приймання-передачі документи, що піютверджують право вимоги первісного кредитора - ПАТ «Сумигаз» до відповідача по Договору на суму 310831 грн. 42 коп.
Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов'язується постачати природний газ відповідачу в обсягах і порядку, передбачених Договором, а відповідач зобов'язується оплачувати позивачу вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку і на умовах, передбачених Договором.
Згідно до п. 4.1 Договору сторони щомісячно в період з 23 числа звітного місяця по 2 число наступного за звітним місяця складають двохсторонній акт про кількість поданого за місяць газу, який є підставою для розрахунків за газ.
Відповідно до п. 4.3 Договору остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач з жовтня 2011 р. по квітень 2012 р. передав, а відповідач отримав природний газ на суму 912 432 грн. 02 коп.
Вищезазначений факт підтверджується долученими до матеріалів справи, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками наступними актами приймання-передачі природного газу: від 26.10.2011 р., від 27.11.2011 р., від 27.12.2011 р., 25.01.2012 р., від 27.02.2012 р., від 25.03.2012 р., від 16.04.2012 р.
Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий природний газ, проте станом на 27.12.2012 р. заборгував позивачу 310 831 грн. 42 коп., чим змусив позивача звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву зазначає, що має прострочену заборгованість за спожитий природний газ, в зв'язку з важким фінансовим станом.
Крім того, у клопотанні поданому до суду 04.11.2013 р. позивач зазначає, що борг ним частково у добровільному порядку сплачено та надає платіжні доручення про сплату.
Як вбачається з матеріалів справи, проплати відповідачем боргу за платіжними дорученнями № 3 від 10.01.2012 р., № 1 від 04.01.2012 р., № 16 від 01.02.2012 р., № 17 від 01.02.2012 р., № 39 від 16.03.2012 р., № 61 від 16.05.2012 р. враховані позивачем при розрахунку заборгованості, що вбачається з розрахунку суми боргу та виписки про операції з відповідачем.
Інші платіжні доручення надані відповідачем ( № 9 від 24.01.2013 р., № 37 від 26.03.2013 р., № 44 від 03.04.2013 р., № 194 від 27.12.2012 р., № 179 від 03.12.2012 р.) не стосуються предмету даного спору, оскільки з них вбачається, що проплата здійснювалась на виконання іншого господарського договору № 12/965-БО-29.
Крім того, суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що господарським судом розглядалась пов'язана судова справа № 920/1236/13 по іншому договору і рішенням від 22.08.2013 р. вже було стягнуто з відповідача 140733 грн. 65 коп.
Відповідно до ст. ст. 35, 80 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони і таке рішення є підставою для припинення провадження у справі, якщо вирішений спір між тімиж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Суд з власної ініціативи долучив до матеріалів справи копію рішення від 22.08.2013 року, з якого вбачається, що спір на суму 140 733 грн. 65 коп. виник по іншому господарському договору № 06/11-141БО-25, тобто підстава позову і предмет інші ніж по справі № 920/1697/13.
Також позивачем по даній справі є ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а позивачем по справі на яку посилається відповідач, як на пов'язану, є ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», тобто інша юридична осота, а тому сторони у даній справі та у справі № 920/1236/13 різні.
Отже, частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено правило, згідно якого суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Правовідносини між сторонами склалися на підставі Договору, який є двосторонім правочином, за змістом якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити природний газ відповідачу, а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити за отриманий природний газ, відповідно до п.п. 4.1, 4.3 Договору.
Суд дійшов висновку, що позивач належним чинов виконав свої зобов'язання по Договору, що підтверджується матеріалами справи, а відповідач вчасно не розрахувався в повному обсязі за поставлений газ, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 310 831 грн. 42 коп. підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Враховуючи вищезазначені положення, позивач нарахував відповідачу 1476 грн. інфляційних витрат та 12618 грн. 3 % ріних, за період з 06.11.2011 р. по 31.05.2013 року, здійснюючи розрахунок помісячно окремо та з урахуванням проплат відповідачем.
Враховуючи порушення відповідачем строків виконаня зобов'язань, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача 1476 грн. інфляційних витрат та 12618 грн. 3 % ріних, за період з 06.11.2011 р. по 31.05.2013 року, підлягають задоволенню.
Також, згідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються у розмірі встановленому договором.
Пунктом 5.3 Договору встановлено, що у разі порушення відповідачем строків оплати передбачених Договором з відповідача стягується, крім 3% річних та інфляційних, пеня в розмірі не більше 0,1 відсотків від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково спчується штраф у розмірі 7 відсотків від суми прострочено платежу.
Враховуючи вищезазначене позивач просить суд стягнути з відповідача 46497 грн. 32 коп. пені, за період з 06.03.2012 р. по 31.05.2013 р., яка нараховувалась окремо по кожному місяцю з прострочиним строком оплати та з урахуванням проплат відповідача, а також позивач просить суд стягнути з відповідача 21758 грн. 20 коп. штрафу.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяці від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до п. 5.3 Договору штраф та пеня нараховується позивачем протягом одного року, що передує моменту звернення з позовом.
Отже, оскільки період нарахування пені збільшений сторонами у Договорі, штраф та пеня передбачені сторонами у Договорі, а порушення господарського зобов'язання відповідачем встановлено матеріалами справи, розмір пені не перевищує розміру встановленого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 21758 грн. 20 коп. штрафу та 46497 грн. 32 коп. пені, за загальний період з 06.03.2012 р. по 31.05.2013 р.
Крім того, заперечення відповідача стосовно одначасного стягнення 3% річних, пені та інфляційних не приймається судом до уваги, оскільки 3% річних та інфляційні витрати - це форма цивільно-правової відповідальності встановлена законом за користування чужими грошовими коштави, а пеня і штраф є договірною штрафною санкцією, яка передбачена сторонами самостійно і вільно у Договорі, а тому вимога про одночасне стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних відповідає нормам діючого законодавства та господарського договору укладеного між сторонами.
Правова позиція про можливість одночасного стягнення пені та штрафу міститься у Постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. по справі №06/5026/1052/2011.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору понесені позивачем покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Липоводолинського районного міжгосподарського комбінату по наданню комунальних послуг сільському населенню «Райсількомунгосп» (вул. Русанівська, 3, смт. Липова Долина, Липоводолинський район, Сумська область, 42500, код ЄДРПОУ 05400170) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 310831 грн. 41 коп. основного боргу, 1476 грн. 02 коп. інфляційних витрат, 12618 грн. 3% річних, 46497 грн. 32 коп. пені, 21758 грн. 20 коп. 7% штрафу, 7863 грн. 62 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 07.11.2013 року.
Суддя О.Ю. Резніченко