"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/5303/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Стародуба О.П.,
Штульман І.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду 21 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Лубенському та Оржицькому районах Полтавської області про стягнення державної адресної допомоги,
встановила:
У червні 2011 року управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області звернулось до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лубенському та Оржицькому районах Полтавської області, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило стягнути з відповідача щомісячну державну адресну допомогу в розмірі 1800 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду 21 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, у задоволенні позовних вимог управлінню Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області відмовлено.
У касаційній скарзі представник управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лубенському та Оржицькому районах Полтавської області не включені до заліку та не відшкодовані витрати, понесені позивачем на виплату щомісячної державної адресної допомоги, виплаченої ОСОБА_2 за січень-березень 2010 року в розмірі 1800 грн.
Згідно з положеннями статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Відповідно до пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів «України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26 березня 2008 року №265 у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» адресна допомога, визначена постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26 березня 2008 року не включається до страхових виплат.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дія постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26 березня 2008 року не розповсюджується на відповідача та на правовідносини між органами Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині відшкодування витрат з виплати адресної допомоги, оскільки такі додаткові державні гарантії громадянам передбачені лише Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає обов'язки саме органів Пенсійного фонду України.
Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено позивачу в позові стосовно відшкодування суми адресної допомоги, тому що перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є вичерпним, і «державна адресна допомога до пенсії» до нього не входить, також адресна допомога не включається до основного розміру пенсії, оскільки безпосередньо постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26 березня 2008 року визначено, що вона є додатковою допомогою до пенсії і не відноситься до щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, вона є самостійним видом пенсійних виплат та виплачується пенсіонеру, крім інших видів виплат, у тому числі цільової допомоги на прожиття.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
На підставі викладено, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду 21 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду 21 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Лубенському та Оржицькому районах Полтавської області про стягнення державної адресної допомоги - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.М. Заїка
Судді О.П. Стародуб
І.В. Штульман