"22" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/68802/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -Мойсюка М.І.,
суддів:Іваненко Я.Л.,Тракало В.В.,
при секретарі - Буденку В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року,-
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 9 серпня 1993 року по 8 травня 2012 року працювала у Луцькому прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, остання посада перед звільненням - електромонтер стаціонарного обладнання вузла зв'язку.
Наказом від 8 травня 2012 року №146-о/с «По особовому складу» відповідач її звільнив із займаної посади у зв'язку з скороченням штату працівників відповідно до вимог пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Звільнення з роботи вважає незаконним, проведеним із порушенням закону. Їй не було запропоновано інші посади та не враховано переважного права на залишення на роботі.
Незаконним звільненням з роботи їй також заподіяно моральну шкоду, вона зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв'язки на відновлення яких необхідно значні зусилля та кошти, а тому розмір шкоди оцінила у 5000 гривень.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_4 просила про задоволення позову.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та задовольнити позов.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 з серпня 1993 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, остання посада перед звільненням - електромонтер стаціонарного обладнання вузла зв'язку.
17 січня 2012 року адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято директиву №11- т «Про затвердження нового штату органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (штат прикордонного загону), яким затверджено нову штатну чисельність працівників загону.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Суди дійшли правильного висновку, що відповідач приймаючи оскаржуваний наказ дотримався встановленої процедури звільнення, позивача 31 січня 2012 року попереджено про можливе звільнення у зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів, було запропоновано іншу посаду відповідно до її кваліфікації зокрема, прибиральниці, від якої вона відмовилась.
Що ж до інших вакантних посад, то такі правомірно не могли бути запропоновані ОСОБА_4 виходячи з її кваліфікації, що узгоджується з вимогами наказу Державної прикордонної служби України № 167 від 12 березня 2012 року № 167 «Про внесення змін до Переліку військових посад Державної прикордонної служби України, які в мирний час можуть бути заміщені цивільними особами на умовах трудового договору», довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників - випуск 70 - «Зв'язок», розділ «Електрозв'язок», затвердженого наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 4 жовтня 2000 року №144.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що при звільненні ОСОБА_4 з підстав пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідач дотримався встановленої законом процедури, а відтак відмовили у позові.
Рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.