Провадження №22ц/790/6615/13 Головуючий 1 інстанції
Справа № 645/2894/13 Федорова О.В.
Категорія: договірне Доповідач: Черкасов В.В.
30 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Черкасова В.В.
суддів - Кукліної Н.О., Пономаренко Ю.А.,
при секретарі - Чемерис Л.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ
на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 07 серпня 2013 року
по цивільній справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення суми, -
02 квітні 2013 року Харківський національний університет внутрішніх справ(далі ХНУВС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення фактичних витрат, пов'язаних з навчанням.
В обґрунтування позовних вимог ХНУВС вказував, що наказом від 03.08.2000 року ОСОБА_2 зараховано до складу курсантів НУВС. 13 лютого 2001 року між сторонами укладена угода про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді та їх працевлаштування. Наказом ХНУВС від 24 червня 2005 року лейтенанта міліції ОСОБА_2 відраховано зі складу курсантів університету та відкомандировано до ГУМВС України в Харківській області. В порушення пунктів Угоди про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ від 13.02.2001 року, 13 березня 2007 року відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням, тоді як він зобов'язувався у разі звільнення з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті, які складають 9016,41 грн.
Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь фактичні витрати, пов'язані з навчанням, а саме, грошові кошти в розмірі 9 016, 41 грн., судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні відповідач заперечував проти позову, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності щодо звернення до суду з вказаним позовом, оскільки перебіг строку позовної давності для пред'явлення позивачем позову про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з навчанням розпочався з наступного дня після звільнення відповідача з органів внутрішніх справ, тобто з 14.03.2007 року та відповідно закінчився 14.03.2010 року. Крім того, відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок витрат на навчання є безпідставним та необґрунтованим, оскільки він був складений позивачем на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №313 від 01.03.2007 року, а відповідач навчався протягом 2000-2005 років.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 07 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ХНУВС ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, яким задовольнити їх у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач про день, час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлявся належним чином. У судове засідання його представник не з'явилялися.
Неявка позивача належно повідомленого про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково.
При цьому колегія суддів виходить із наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови від позову.
Проте, з таким обґрунтуванням відмови у позові колегія судді погодитись не може.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Угодою про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування від 13 лютого 2001 року передбачений виключний перелік підстав при існуванні яких у ОСОБА_2 виникає зобов'язання відшкодування вартості навчання (а.с.4).
Судом встановлено, що згідно з наказом Національного університету внутрішніх справ від 03 серпня 2000 року відповідача ОСОБА_2 зараховано до складу курсантів НУВС.
13 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Угоду про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.
Відповідно до наказу Харківського національного університету внутрішніх справ від 24 червня 2005 року лейтенанта міліції ОСОБА_2 відраховано зі складу курсантів Харківського національного університету внутрішніх справ та відкомандировано для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Харківській області. (а.с. 6).
Як вбачається з наказу ГУМВС України в Харківській області від 13 березня 2007 року старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «ж» (за власним бажанням) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. (а.с. 7)
В матеріалах справи не міститься доказів порушення відповідачем своїх зобов'язань за період навчання визначених п.2 (2.1-2.5) угоди.
Посилання позивача, як на підставу своїх вимог на порушення відповідачем п.3 угоди, на думку суду безпідставне, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 Постанови КМУ від 01.03.2007 року «Про затвердження порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах МВС України», витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою.
Відповідно до спірної угоди головне управління або управління МВС взагалі не приймало участі в підписанні зазначеної угоди, оскільки сторонами угоди є лише відповідач та ХНУВС.
Пунктом 3 спірної угоди передбачена підстава відшкодування МВС України вартості навчання - звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну перебування на службі.
Відповідно до п.6.8 наказу МВС України №62 від 14 лютого 2008 року «Про затвердження положення про вищі навчальні заклади МВС»- початком проходження служби в органах внутрішніх справ вважається дата, зазначена в наказі про зарахування до навчання до ВНЗ.
Крім того, у відповідності до ст. 69 Закону України «Про вищу освіту» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, особи, винні у порушенні законодавства про вищу освіту, несуть відповідальність відповідно до закону.
Шкода, заподіяна учасниками навчально-виховного процесу вищому навчальному закладу, а також шкода, заподіяна вищим навчальним закладом учасникам навчально-виховного процесу, відшкодовуються відповідно до законодавства.
Відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС прирівнюється до проходження військової служби, регламентується Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 1 березня 2007 року.
Статтею 1 зазначеного Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено вичерпний перелік підстав, з якими пов'язується право навчального закладу на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких здійснювалось за державним замовленням.
Такі витрати відшкодовуються у разі: дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни; відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Аналогічні підстави відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких здійснювалось за державним замовленням, зазначені і в п.3 Типового договору про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі МВС України, затвердженому наказом МВС України №150 від 14 травня 2007 року, тобто в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.
Отже, Закон України «Про вищу освіту» та зазначені вище нормативно-правові документи, якими регламентується відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких здійснювалось за державним замовленням та які були чинними на час звільнення відповідача з органів внутрішніх справ, не передбачали такої підстави відшкодування витрат на навчання за державним замовленням як звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідач в ході розгляду справи подав суду окрему заяву про відмову у задоволені позову внаслідок спливу строку позовної давності, відповідно до правил, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України .
З вищезазначеною позовною заявою про стягнення суми позивач до відповідача до суду звернувся 2 квітня 2013 року.
Задовольняючи клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу відомо було про звільнення відповідача у березні 2007 році, тому, відповідно до положень ст.264 ЦК України, строк позовної давності почався з початку і не є пропущеним.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано встановив та врахував, що можливість пред'явлення позову про стягнення суми обмежується трирічним строком і відповідач під час розгляду справи просив застосувати строки позовної давності, відмовити в задоволенні позову, враховуючи, що він був звільнений 14 березня 2007 року. А, отже, відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності для позивача закінчився 14 березня 2010 року.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у позові саме з підстав пропуску строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.
За таких обставин судова колегія відповідно до вимог ст.309 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити.
Керуючись ст. ст. 303 304, п.1ч.1ст.307, ст.308, 313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ - відхилити.
Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 07 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: