22 жовтня 2013 року Справа № 9104/137402/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом прокурора Дубровицького району Рівненської області в інтересах ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -
05 березня 2010 року прокурор Дубровицького району Рівненської області в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про нарахування та виплату підвищення до пенсії передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки.
Постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В решті позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Крім того, законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни. Також вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , а постанова суду скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи частково вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог за 2006 рік оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», були чинними і неконституційними не визнавались.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, а Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року до кінця бюджетного року відповідач був зобов'язаний нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком, на 30% якої підвищується пенсія дітям війни, визначається відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України» та статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з даним позовом, виходячи з наступного.
При цьому колегія суддів зазначає, що зміст суб'єктивного права особи, в тому числі права на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Отже, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов, тобто не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
До 30 липня 2010 року строк звернення до адміністративного суду, в тому числі з даним позовом, був визначений ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, про ненарахування та невиплату спірної допомоги управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області, позивач дізналась із засобів масової інформації, однак колегія суддів не вважає такі обставини поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач кожного місяця отримувала пенсійні виплати, отже була обізнана про розмір належного їй підвищення до пенсії.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час подання позовної заяви та прийняття оскаржуваної постанови, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таким чином, встановивши, що позивач звернувся до суду з даним позовом із пропуском встановленого законодавством строку звернення до адміністративного суду і не навела доказів, які могли бути підставою для поновлення цього строку, колегія суддів приходить до висновку ,що позовну заяву слід залишити без розгляду.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. 202, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2010 року у справі № 2а-485/10 - скасувати, а позовну заяву залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін