Справа № 761/16018/13-ц
Провадження №2/761/6253/2013
23 жовтня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Бойчук С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором на користування індивідуальним сейфом, -
В червні 2013р. позивач ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_1, в якому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 7595,13 грн. за користування індивідуальним сейфом у сховищі індивідуальних сейфів по договору № 176 від 20 листопада 2007р. (далі по тексту - договір), а також понесені судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 листопада 2007р. між сторонами було укладено договір на користування індивідуальним сейфом у сховищі індивідуальних сейфів, відповідно до умов якого позивачем надано, а відповідачем прийнято в тимчасове користування, за плату, терміном з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р. індивідуальний сейф № 015 з ключами № 15 для зберігання наймачем майна. Згідно пункту 8.1 договору вказаний договір набирає силу з моменту його підписання і діє з 20 листопада 2007р. до 20 листопада 2008р. На думку сторони позивача вказаний договір між сторонами за відсутності заперечень сторін, було автоматично продовжено на новий строк у відповідності до приписів ст. 764 ЦК України, а тому позивач посилаючись на те, що відповідачем не було здійснено оплату за користування сейфом за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р. в сумі 7595,13 грн., просив суд стягнути вказану заборгованість примусово в судовому порядку.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позові, просила суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, посилаючись на те, що жодної домовленості між позивачем і відповідачем щодо продовження строку дії договору у встановленому договором порядку (а саме п. 7.3. договору) досягнуто не було, жодної двосторонньої угоди між сторонами про продовження терміну дії договору на новий строк - не укладалось, і письмово такий правочин між сторонами не укладався, а тому сторона відповідача вважає, що договір припинив свою дію 21 листопада 2008р., відповідно, і зобов'язання сторін за договором (зокрема і зобов'язання відповідача по здійсненню плати за користування сейфом) - також є припиненими саме з 21 листопада 2008р., оскільки 20 листопада 2008р. останній день дії договору (п. 8.1 договору), а тому і підстави для стягнення з відповідача заборгованості за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р. - відсутні.
Також, відповідачем була подана заява про застосування до вимог позивача строку позовної давності, оскільки позивачем не зазначено поважності причин вказаного строку.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 20 листопада 2007р. між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого позивачем надано, а відповідачем прийнято в тимчасове користування, за плату, терміном з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р. індивідуальний сейф № 015 з ключами № 15 для зберігання наймачем майна (п. 1.1 договору), договір набирає силу з моменту його підписання і діє з 20 листопада 2007р. до 20 листопада 2008р. (п. 8.1 договору).
В свою чергу, у відповідності до пункту 2.2.1 договору, відповідач зобов'язаний був внести плату в день підписання договору на весь термін дії договору з 20 листопада 2007р. до 20 листопада 2008р., що і було здійснено відповідачем, і в судовому засіданні не заперечувалось представником позивача. Цей порядок зберігає силу і при продовженні строку дії договору.
Пунктом 3.2.4 договору визначено, що наймач (відповідач) має право при бажанні користуватись сейфом після закінчення терміну дії договору, не пізніше останнього дня терміну дії договору подати письмову заяву і вирішити з банком питання продовження строку користування сейфом та внести відповідні зміни у договір.
Згідно пункту 7.2 договору, у випадку, якщо наймач не здійснить оплату за користування сейфом на наступний період і неявки наймача в банк протягом 15 днів з моменту останньої оплати послуг банку, банк направляє за адресою проживання наймача рекомендований лист з повідомленням про вручення наймачу з пропозицією провести оплату та звільнити сейф, а якщо наймач через 10 днів після відправлення листа не з'явиться в банк або письмово не повідомить про своє рішення, проводиться розкриття сейфу банком.
Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що внесення змін в умови договору та продовження його дії можливе лише за взаємною згодою, що оформлюється письмово.
Відповідно до Заяви про надання сейфу, відповідач просив надати йому в користування сейф на строк з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р.
Таким чином, сторонами було чітко узгоджено термін користування сейфом - з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу стягнення грошових коштів в сумі 7595,13 грн. в якості оплати за користування сейфом з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р. посилається саме на ту обставину, що договір між сторонами за відсутності заперечень сторін було автоматично продовжено на новий строк у відповідності до положень ст. 764 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Пунктом 3.2.4 договору визначено, що наймач має право при бажанні користуватись сейфом після закінчення терміну дії договору, не пізніше останнього дня терміну дії договору подати письмову заяву і вирішити з банком питання продовження строку користування сейфом та внести відповідні зміни у договір.
В свою чергу, п.7.3 договору сторони узгодили, що внесення змін в умови договору та продовження його дії можливе лише за взаємною згодою, що оформлюється письмово.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З урахуванням наведеного вище, судом встановлено, що жодної домовленості між позивачем і відповідачем щодо продовження строку дії договору у встановленому договором порядку досягнуто не було, в порядку, визначеному пунктом 7.3 наведеного договору, жодної двосторонньої угоди між сторонами про продовження терміну дії договору на новий строк - не укладалось, і письмово такий правочин між сторонами не укладався. Доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору надано не було.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 3 ст. 6 ЦК України, п. 7.3 договору, суд дійшов висновку, що наведений договір припинив свою дію для сторін 21 листопада 2008р., оскільки жодної угоди про його продовження - між сторонами не укладалось у визначеному договором і чинним законодавством порядку. Отже, зобов'язання сторін за договором, зокрема і зобов'язання Відповідача по здійсненню плати за користування сейфом, - також є припиненими саме з 21 листопада 2008р., оскільки 20 листопада 2008р. останній день дії договору (п. 8.1 договору), а тому і підстави для стягнення з відповідача заборгованості за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р. - відсутні, оскільки у відповідача був відсутній обов'язок здійснювати відповідну оплату.
Також, у заяві про надання сейфу, відповідач вказав, що просить надати йому в користування сейф саме на строк з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р., жодних позначок про продовження строку користування сейфом - заява відповідача не містить.
Також, у картці реєстрації договорів про збереження клієнтами цінностей і документів в індивідуальних сейфах позивача, міститься відмітка про те, що строк дії договору становить з 20 листопада 2007р. по 20 листопада 2008р., жодних відміток про продовження строку дії договору або про користування відповідачем сейфом після 20 листопада 2008р. - наведена картка не містить, і відповідач жодним чином не висловлював свого наміру на продовження строку дії договору, а умови вказаного договору не містять умов щодо його автоматичного пролонгування на новий строк.
Суд вважає, що згідно п. 7.2 договору визначено, що у випадку, якщо наймач не здійснить оплату за користування сейфом на наступний період і неявки наймача в банк протягом 15 днів з моменту останньої оплати послуг банку, банк направляє за адресою проживання наймача рекомендований лист з повідомленням про вручення наймачу з пропозицією провести оплату та звільнити сейф, а якщо наймач через 10 днів після відправлення листа не з'явиться в банк або письмово не повідомить про своє рішення, проводиться розкриття сейфу банком. Жодного посилання на те, що договір у даному випадку пролонговується - наведений пункт не містить.
Також, п. 7.5 договору передбачено, якщо по закінченню 15 днів після закінчення терміну дії договору, наймач не повернув банку ключі від сейфу і не вирішив питання про укладення договору на новий строк, банк має право розкрити сейф та перемістити майно, яке там знаходиться у інше місце схову. Жодного посилання на те, що договір у даному випадку пролонговується - наведений пункт не містить.
Пунктом 5.1 договору визначено, що за користування сейфом, збереження майна понад час, визначений у договорі, з наймача стягується плата у розмірі, передбаченому Тарифами та збільшеної на 5%. Таким чином, судом встановлено, що наведеним пунктом договору визначено, що з наймача стягується плата саме за користування сейфом та збереження майна, але оскільки починаючи з дати закінчення договору (21 листопада 2008р.) відповідач не мав намір продовжувати строк дії договору, строк дії договору у встановленому порядку продовжено не було, відповідач не здійснював користування сейфом та не розміщував там будь-якого належного йому майна, що підтверджується зокрема відомостями картки реєстрації договорів про збереження клієнтами цінностей і документів в індивідуальних сейфах, а отже, у відповідача відсутній обов'язок по оплаті коштів в сумі 7595,13 грн. за користування сейфом за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що законні підстави для стягнення з відповідача 7595,13 грн. за користування сейфом за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р. - у суду відсутні, а тому позов задоволенню не підлягає.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 р. за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Також, розглянувши заяву відповідача про застосування до вимог позивача трирічного строку позовної давності згідно ст. ст. 257, 261 ЦК України, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача щодо отримання коштів в сумі 7595,13 грн. за користування сейфом за період з 21 листопада 2008р. по 08 червня 2012р., про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, а отже і підстави для застосування строку позовної давності, саме як строку для захисту порушеного права при наявних обставинах справи, - у суду відсутні.
Судовий збір, відповідно до ст. 88 ЦПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 211 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 6, 16, 207, 256, 257, 261, 267, 525, 526, 627, 638, 764 ЦК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором на користування індивідуальним сейфом - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: