21 грудня 2006 р.
№ 16/488-05-11086
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державного підприємства "Комбінат Якісних Вин "Мілештій Мічь" (далі Підприємство)
на рішення
господарського суду Одеської області
від
27.12.05
у справі
№ 16/488-05-11086
господарського суду
Одеської області
за позовом
санаторію "Приморський" (далі Санаторій)
до
бази відпочинку "Яловени" (далі База відпочинку)
про
усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
не з'явилися;
- відповідача:
не з'явилися;
- скаржника:
Жалба Р.В. (за дов. № 6571 від 08.11.06)
- у судовому засіданні 09.11.06, 14.12.06, 21.12.06;
Ляху Д.І. (за дов. № 6572 від 08.11.06)
- у судовому засіданні 09.11.06.
Ухвалою від 23.10.06 Вищого господарського суду України касаційна скарга Підприємства № 445 від 11.09.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 09.11.06.
У зв'язку з необхідністю надати сторонам можливість захищати свої права та інтереси безпосередньо у судовому засіданні, а також надання додаткового часу для належного виконання вимог ухвали від 23.10.06 щодо надання уточнень до касаційної скарги, ухвалою від 09.11.06 колегії суддів Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 14.12.06.
У зв'язку з ненаданням витребуваних судом уточнень до касаційної скарги в частині того, який саме процесуальний документ по справі оскаржується, ухвалою від 14.12.06 та телеграмами суду розгляд справи було відкладено на 21.12.06.
Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 21.12.06 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу до суду не надходило.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від сторін повідомлень щодо неможливості участі у судових засіданнях до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участю представника скаржника.
Про вказані обставини представника скаржника було повідомлено на початку судових засідань 14.12.06, 21.12.06. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представника скаржника, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 21.12.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 27.12.05 господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.) позовні вимоги Санаторію задоволено.
Базу відпочинку зобов'язано звільнити земельну ділянку площею 0,2524 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.Курортне та визначена на плані землекористування Санаторію за № 24, від розташованих на ній об'єктів.
З Бази відпочинку на користь Санаторію стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказами, наданими Санаторієм до суду, підтверджено відсутність у Бази відпочинку права користування земельною ділянкою на якій розташовані спірні об'єкти, в той час як Базою відпочинку доказів, які б спростовували вказані обставини, до суду не надано, а її представник у судове засідання не з'явився.
Ухвалою від 30.05.06 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Ліпчанська Н.В., судді -Андреєва Е.І., Мацюра П.Ф.) Підприємству відмовлено у прийнятті апеляційної скарги до провадження з посиланням на ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що право апеляційного оскарження надано лише сторонам у справі.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 27.12.05 господарського суду Одеської області та ухвалу від 30.05.06 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з залученням Підприємства до розгляду справи в якості сторони по справі.
На вимогу суду, Підприємством було надано уточнення до касаційної скарги № 688 від 18.12.06 у якому ставиться питання про скасування рішення від 27.12.06 господарського суду Одеської області та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Щодо ухвали від 30.05.06 Одеського апеляційного господарського суду Підприємством касаційні вимоги відізвано.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, Підприємство у своїй касаційній скарзі доводить, що воно є власником об'єктів Бази відпочинку, яка, за його твердженням, не є самостійною юридичною особою. У зв'язку з наведеним скаржник вважає, що рішення у даній справі стосується його прав та інтересів, всупереч чому було прийнято без повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи.
На день розгляду справи по суті письмові відзиви на касаційну скаргу від Санаторію та Бази не надійшли.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника скаржника, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, Санаторій звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просив зобов'язати Базу відпочинку усунути перешкоди у користуванні Санаторієм земельною ділянкою площею 0,2524 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район с.Курортне та визначена на плані землекористування Санаторію за № 24, шляхом звільнення зазначеної земельної ділянки від розташованих на ній об'єктів.
Як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, База відпочинку відзиву на касаційну скаргу до суду першої інстанції не надала, свого повноважного представника у судове засідання не направила.
На підставі статуту Санаторію місцевим судом встановлено, що Санаторій зареєстрований рішенням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 29.05.98 № 264 за юридичною адресою: 67793, Одеська область, Білгород-Дністровський район с.Курортне та є санаторно-курортним закладом для лікування хворих на туберкульоз.
Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до п. 1.2 вказаного статуту, Санаторій заснований на загальнодержавній власності та підпорядковується Міністерству охорони здоров'я України.
На підставі матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22.08.00 № 343-ХХШ "Про затвердження технічної документації державного акту на право постійного користування санаторію "Приморський" (далі Рішення) за результатами розгляду технічної документації Санаторію надано акт на постійне користування землею загальною площею в межах плану 150,6679 га, у тому числі: 111,5243 га пашні та 39,1036 га під будівлями і обслуговуючої території.
При цьому, місцевим судом встановлено, що відповідно до вказаного Рішення Санаторієм було отримано державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД № 004275, датований 12.03.00, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 12, яким Приморською сільською радою було засвідчено за Санаторієм право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 150,6279 га, розташованою у с.Курортне Білгород-Дністровського району Одеської області, для обслуговування будівель та споруд.
При вирішенні спору судом першої інстанції встановлено, що 11.12.02 інспектором по охороні та використанню земель районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України було проведено перевірку документів Санаторію, що посвідчують право користування земельною ділянкою, якою було встановлено, що земельна ділянка Санаторію, розташована у с.Курортне Білгород-Дністровського району Одеської області, має державний акт на право постійного користування зареєстрований у Приморській сільраді, що відповідає чинному законодавству, але всупереч ст. 124 Земельного кодексу України земельні ділянки площею 4,3 га передані в оренду без зміни цільового використання.
Місцевим судом встановлено, що за результатами проведеної перевірки інспектором по охороні та використанню земель було складено припис № 4 від 11.12.02, яким Санаторію наказано припинити договори оренди земельних ділянок про що повідомити районний відділ земельних ресурсів.
На підставі доказів, наданих стороною у справі, попередньою судовою інстанцією встановлено, що листом № 120 від 13.12.02 та повторними листами № 55 від 08.04.04 і № 244 від 28.10.04 Санаторій звернувся до Бази відпочинку з вимогами про звільнення земельної ділянки від тимчасових споруд, що знаходяться на території Санаторію, проте вказані листи Базою відпочинку були залишені без відповіді.
Також, на підставі матеріалів справи місцевим судом встановлено, що 05.05.05 Білгород-Дністровським міжрайонним прокурором Одеської області було проведено перевірку додержання Санаторієм земельного та містобудівного законодавства, якою встановлено, що всупереч положень ст. 125 Земельного кодексу України на території Санаторію розміщаються сторонні землекористувачі, які не мають документів, що свідчать про право землекористування, з урахуванням чого Білгород-Дністровським міжрайонним прокурором Одеської області було внесено припис № 3-Д від 05.05.05 про усунення порушень закону, яким Санаторію наказано негайно вжити заходів щодо вивільнення території Санаторію від самовільно побудованих об'єктів про що письмово повідомити прокурора.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що на виконання припису Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області Санаторій листом за № 191 від 22.09.05 повідомив Базу відпочинку про наявність зазначеного припису та необхідність його виконання у строк до 01.11.05, на який Базою відпочинку відповіді також надано не було.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ст. 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
З правового аналізу викладених норм вбачається, що вирішуючи спір по суті господарський суд мав з'ясувати правовий статус сторін, їх юридичні адреси, витребувавши установчі документи господарюючих суб'єктів, та відповідні довідки з Державного комітету статистики України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що судом першої інстанції справу було розглянуто по суті без участі представника Бази відпочинку та без залучення Підприємства, на балансі якого, за його твердженням, перебувають спірні об'єкти Бази відпочинку.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.17 № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.
Так, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в ст. 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому, забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у судовому процесі покладається на господарський суд.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно ч. 1 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до ст. 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності (ратифікована Законом України від 12.07.01 № 2666-III), кожна із Сторін визнає право власності іншої Сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філіали, долі, паї, акції та інше майно), включаючи об'єкти соціально-культурної сфери (санаторії, санаторії-профілакторії, будинки і бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади), що перебували на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління іншої Сторони, а також були власністю інших юридичних осіб, у майні яких відсутня державна частка, та фізичних, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу державного підприємства "Комбінат Якісних Вин "Мілештій Мічь" задовольнити.
Рішення від 27.12.05 господарського суду Одеської області у справі № 16/488-05-11086 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
І.Ходаківська