8 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Барсукової В.М.,
Балюка М.І.,-
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на ½ частину будинку; ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування ½ частини будинку недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування ½ частини будинку недійсним,
ОСОБА_1 звернулася із позовом, у якому просила визнати за нею право власності на ½ частину будинку АДРЕСА_1, який зареєстрований на ім'я відповідача, але є майном подружжя. При цьому позивач вказувала, що своєю частиною відповідач розпорядився і 7 вересня 2002 року подарував їй.
Просила також визнати недійсним посвідчений 26 серпня 2003 року договір дарування ОСОБА_2 ½ частини будинку синові ОСОБА_3 з підстав неналежності відчужуваного майна дарувальнику.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 послався на те, що будинок вони поділили добровільно і 7 вересня 2002 року він передав у власність позивачці її частину будинку шляхом дарування. У зустрічному позові просив визнати цей договір недійсним.
Рішенням Кременецького районного суду від 4 березня 2004 року позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
За ОСОБА_1 визнано право власності на ½ частину будинку у порядку поділу спільного майна подружжя і визнано недійсним договір дарування цієї частки ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2004 року рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на ½ частину будинку залишено без змін, у решті рішення скасовано і ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_2 і визнано недійсним договір дарування ОСОБА_1 частини будинку, посвідчений 7 вересня 2002 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не встановлено.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: В.М. Барсукова