Іменем України
17 жовтня 2013 р. Справа №801/6576/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі АР Крим
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керч АР Крим
про стягнення заборгованості у сумі 892,07 грн.
Суть спору:
Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі АР Крим звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керч АР Крим про стягнення заборгованості у сумі 892,07 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не приймає до відшкодування суми виплачених пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, а також витрати на їх виплату та доставку за лютий 2013 р. в загальному розмірі 892,07 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, відображених в письмових запереченнях, де зазначив, що особи, які постраждали від нещасного випадку на виробництві в країнах СНД, не мають статусу застрахованих осіб, які мають право на відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві на підставі Закону № 1105. Крім того, відповідач зазначив, що по пенсіонеру ОСОБА_1 має місце невідповідність запису посади на момент нещасного випадку на виробництві в акті Н-1 і трудовій книжці.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак направив до суду клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках встановлених цим Кодексом.
Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. N 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.
На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2013 р. позивач та відповідач підписали акт щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (а.с. 54).
Відповідно до зазначеного акта щомісячної звірки за лютий 2013 р. по особових справах потерпілих, відповідачем не прийнята до відшкодування сума витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника у загальному розмірі 892,07 грн. по наступних особах: ОСОБА_2 - 152,34 грн., ОСОБА_3 - 92,53 грн., ОСОБА_1 - 92,53 грн., ОСОБА_4 - 200,00 грн., ОСОБА_5 - 53,48 грн., ОСОБА_6 - 151,19 грн., ОСОБА_7 - 150,00 грн.
Відмовляючи у відшкодуванні витрат по вказаним особам, відповідач в таблиці розбіжностей зазначив, що ним не враховані суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, а підставою для відмови у відшкодуванні витрат на виплату пенсій ОСОБА_1 стало посилання відповідача на невідповідність акта Н-1 вимогам законодавства, оскільки відображена в ньому посада (на момент нещасного випадку) не відповідає запису в трудовій книжці ОСОБА_1
Отже, сума не відшкодованих Відділенням Фонду витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності за лютий 2013 р. становить 892,07 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення з відповідача вказаної заборгованості.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог з наступних підстав.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР (далі - Основи).
Відповідно до статті 1 Основ загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 1 ст. 2 Основ).
Згідно зі статтею 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття;
- інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
З набранням чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-XIV від 23.09.1999 року, обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебували на його утриманні пенсій по інвалідності в зв'язку з втратою годувальника покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Пунктом 1 частини 1 статті 21 вказаного Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 р. N 5-4/4 був затверджений відповідний Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Вказаний порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду витрат, пов'язаних із виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер із цих причин, що призначені особам, застрахованим згідно із Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застрахованим, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків.
Пунктом 5, 6 Порядку передбачено, що органи Пенсійного фонду щомісяця проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків звірку витрат по особових справах потерпілих, складають акт щомісячної звірки, в якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду і управлінням виконавчої дирекції Фонду на місцях.
Відповідачем відмовлено у відшкодуванні витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за лютий 2013 р. через те, що останні отримали каліцтво в державах СНД, з приводу чого суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 2 Закону №1105 особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом «а» статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105 - ХІУ відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом третім цього пункту встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання - чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодовували матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок ФСС відшкодовувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну та моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту Закону № 1105 ФСС є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Статтею 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994 між частиною держав колишнього СРСР, ратифікованою Україною 06.10.1995 передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.
Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Зі змісту наведеної норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у справі та пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 р. закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Стаття 9 зазначеного Закону передбачає, що всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на територія якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодовувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Крім того, аналогічний висновок стосовно того, що обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого, викладено в постановах Верховного суду України від 21.11.2011 р. та від 05.12.2011 р. (номери в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 20014549, 20533655).
Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Статтею 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Отже, висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного суду України, мають бути обов'язково враховані у спірних правовідносинах.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що загальна сума витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які постраждали від нещасного випадку на виробництві в країнах СНД, за лютий 2013 р., належних до відшкодування, становить 799,54 грн.
Стосовно відмови у відшкодуванні витрат на виплату та доставку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у сумі 92,53 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Страхові виплати здійснюються за умови настання страхового випадку.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України № 1105 страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Тобто обов'язковою умовою настання страхового випадку є причинний зв'язок між нещасним випадком та виробничими функціями, які у час настання останнього виконував постраждалий.
Підтвердженням настання страхового випадку та наявності причинного зв'язку між нещасним випадком та виробничими функціями постраждалого під час того, як трапився останній, є акт про нещасний випадок форми Н-1, довідки МСЕК, акти розслідування нещасного випадку (професійного захворювання), довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу, копія трудової книжки потерпілого та інш., про що вказано у п. 4 Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою Правління ФСС НВВПЗ України від 20.04.2001 р. № 10. (далі - Інструкція № 10).
Пунктом 3 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 27.04.2007 № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2007 року за № 715/13982, визначений перелік документів, що подаються для призначення щомісячної страхової виплати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду, серед них окрім акта про нещасний випадок та довідки МСЕК, зазначеного також копію трудової книжки або витяг з неї, засвідчені страхувальником або підписом працівника робочого органу виконавчої дирекції Фонду при пред'явленні оригінал.
Як вже було зазначено, підставою для відмови у відшкодуванні витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності ОСОБА_1 стало посилання відповідача на невідповідність запису про посаду працівника на момент нещасного випадку в акті Н-1 та трудовій книжці, з приводу чого суд зазначає наступне.
Факт отримання трудового каліцтва зазначеною особою підтверджується відповідним актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Так, з акта (а.с. 13) вбачається, що нещасний випадок з ОСОБА_1 стався 20.05.1982 р. о 9 год. 40 хв. у відділенні № 2 поля № 7 під час виконання ним трудових обов'язків комбайнера. Внаслідок цього, у зв'язку з трудовим каліцтвом ОСОБА_1 безстроково встановлена інвалідність 3-ої групи, про що свідчить виписка з акту огляду МСЕК сер. Д-70 № 535534 (а.с. 14).
З наявної в матеріалах справи трудової книжки серії БТ-І № 3035498 вбачається, що згідно наказу 121137к від 28.08.1979 р. ОСОБА_1 прийнятий на роботу в радгосп «Красноперекопський» електрозварником, однак, у зв'язку з виробничою необхідністю, робітника тимчасово з 15.05.1982 р. переведено комбайнером на комбайн Ск-18 «Вихрь», про що свідчить відповідна виписка з наказу № 68 (а.с. 57).
Зазначаючи про невідповідність даних щодо посади працівника в акті Н-1 та трудовій книжці, відповідачем не було враховано наказ № 68, на підставі якого ОСОБА_1 в момент нещасного випадку (20.05.1982 р.) виконував обов'язки комбайнера.
Однак, суд зазначає, що відсутність запису в трудовій книжці про тимчасове переведення працівника на іншу роботу, підтверджене іншими доказами, не спростовує факту пов'язаності нещасного випадку з трудовими функціями працівника.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 р., яка була чинною на час тимчасового переведення ОСОБА_1 на іншу роботу, до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу: приймання на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Отже, відомості про тимчасове переведення на іншу роботу (на відміну від постійного переведення) не підлягали внесенню до трудової книжки, у зв'язку з чим будь-яка невідповідність стосовно ОСОБА_1 судом не встановлена.
Таким чином, враховуючи належне оформлення, наявність всіх необхідних реквізитів у вищезазначених документах пенсійного обліку, відсутність розбіжностей в даних, відображених в актів Н-1 та трудовій книжці пенсіонера, а також наявність причинного зв'язку між нещасним випадком та виробничими функціями, які у час настання останнього виконував постраждалий, суд доходить висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності висновків, викладених в Додатку № 2 до акта щомісячної звірки за лютий 2013 р.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо правомірності виникнення права застрахованих осіб на отримання матеріального забезпечення та, як наслідок, здійснення позивачем страхових виплат ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1
Таким чином, загальна сума витрат позивача за лютий 2013 р., належних до відшкодування становить 892,07 грн., тому, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача відшкодувати суму витрат на виплату пенсій вищезазначеним особам у розмірі 892,07 грн., що, в свою чергу, є неналежним способом захисту порушенних прав, з приводу чого суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.
З огляду на зазначене вище, враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та застосувати спосіб захисту у вигляді стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керч АР Крим витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також витрати на їх виплату та доставку за лютий 2013 р. в загальному розмірі 892,07 грн.
В силу положень ст. 94 КАС України судовий збір з відповідача не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керч АР Крим (98312, вул. Фурманова, 10, м. Керч, АР Крим, ідентифікаційний код 25871517) на користь Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автономної Республіки Крим (98200, вул. Трудова, буд. 2, смт. Леніне, АР Крим, ідентифікаційний код 22259945, р/р 25605010046501 в ПрАТ "Державний ощадний банк України", МФО 324805) витрати, пов'язані з виплатою пенсій по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також витрати на їх виплату та доставку за лютий 2013 р. в загальному розмірі 892,07 грн. (вісімсот дев'яносто дві гривні сім копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.