30 жовтня 2013 року Справа № 910/8377/13
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Державного підприємства "Укрекоресурси"
на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2013 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10.09.2013 р.
у справі № 910/8377/13 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер"
до Державного підприємства "Укрекоресурси"
про стягнення 17 201,00 грн.
за участю представників:
ТОВ "Агропартнер" - Польовик С.В.;
ДП "Укрекоресурси" - Возна Т.М., Щиголь М.В.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Державного підприємства "Укрекоресурси" 17 201,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним перераховано відповідачу в рахунок оплати послуг за договором № 29-300-ІМ від 01.03.2011 р. 28 000,00 грн., між тим, послуги відповідачем надані на суму 10 799,00 грн.; у відповідності до п. 11.2 договору, позивач направив відповідачу лист про припинення його дії з 01.01.2013 р.; у зв'язку з наведеними обставинами, перераховані грошові кошти у сумі 17 201,00 грн. підлягають поверненню (а.с.6-7).
Відповідач у справі - ДП "Укрекоресурси" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що в договорі відсутній граничний строк виконання зобов'язань, отже, підстави для повернення коштів відсутні (а.с.32-33).
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 17 171,00 грн. заборгованості. В іншій частині заявлених вимог відмовлено (а.с.111-113).
Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір № 29-300-ІМ від 01.03.2011 р. є припиненим з 01.01.2013 р., а отже, кошти, перераховані позивачем на підставі даного договору, відповідач утримує без достатніх на те підстав. При цьому, в задоволенні вимоги про стягнення 30 грн. відмовлено у зв'язку з допущенням позивачем помилки під час розрахунку суми заборгованості.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2013 р. залишено без змін (а.с.124-127).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні заявлених вимог відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.132-134).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача, визначений ст. 1212 ЦК України, повернути грошові кошти у розмірі 17 201,00 грн., отримані ним від позивача без достатніх на те підстав.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте у справі рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.
01.03.2011 р. між позивачем та Чернігівським обласним управлінням Державного підприємства "Укрекоресурси" було укладено договір № 29-300-ІМ про надання послуг з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари та пакувальних матеріалів імпортованої продукції, відповідно до якого філія відповідача зобов'язалась надавати послуги позивачу з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів (п.2.1.1).
Оскільки Чернігівське обласне управління Державного підприємства "Укрекоресурси" є філією та не має статусу юридичної особи, позивач подав позов до юридичної особи зазначеної філії - Державного підприємства "Укрекоресурси".
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Так, згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В рахунок оплати послуг за вказаним договором, як з'ясовано судами, позивачем перераховано відповідачу 30 065,00 грн.
Між тим, послуг надано на суму 12 894,00 грн.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано виходив з того, що підстави набуття відповідачем коштів у розмірі 17 171,00 грн. відсутні.
Так, судами встановлено, що 16.10.2013 р. позивачем направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору, у відповідності до п. 11.2. договору, за змістом якого за два місяці до закінчення терміну дії договору сторона має право звернутись з заявою про його розірвання.
При цьому, згідно ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Враховуючи вказане повідомлення, а також, зважаючи на положення ст. 901 ЦК України, висновок судів про те, що, починаючи з 01.01.2013 р. договір розірвано, є правильним.
За таких обставин, суди дійшли правомірного висновку про те, що відповідач утримує грошові кошти у розмірі 17 171,00 грн. безпідставно і має повернути їх позивачу на підставі ст.1212 ЦК України. Враховуючи, що відповідні грошові кошти не повернуті, суди дійшли правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів немає.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. у справі № 910/8377/13 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Укрекоресурси" - без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.