справа № 806/4772/13-a
категорія 3.1.3
01 серпня 2013 р. м. Житомир
час прийняття: 12 год. 45 хв.
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
за участю секретаря Коваля О.В.,
за участю прокурора Дедяєвої О.І.,
за участю представника відповідача Порхун Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Прокуратура м. Житомира, про скасування наказу №109 від 12.06.2013,
встановив:
2 липня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому просить скасувати наказ №109 від 12.06.2013 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позов обґрунтовує тим, що відповідачем дане рішення винесене передчасно, без врахування всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином.
ОСОБА_2 є підозрюваним, який підлягає екстрадиції до Республіки Вірменія, в даний момент утримується в Житомирській установі виконання покарань №8 Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Надіслав клопотання про забезпечення його участі в судовому засіданні, пояснень з цього приводу не надав. Усною ухвалою в судовому засіданні 1 серпня 2013 року, з урахуванням думки представника відповідача та прокурора, судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання за відсутністю обґрунтованих підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, спірний наказ був прийнятий на підставі п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки заява є очевидно необґрунтованою, у позивача відсутні умови, що визначені чинними державними та міжнародними актами для надання статусу біженця.
1 серпня 2013 року Прокуратура м. Житомира надіслала заяву про вступ у справу на стороні відповідача. В судовому засіданні прокурор підтримав доводи представника відповідача та просив відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Вислухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що громадянин Республіки Вірменії ОСОБА_2) ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває під вартою в Житомирській установі виконання покарань №8 Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області.
У квітні 2013 року позивач звернувся до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою, в якій просив надати йому притулок на території держави Україна. В обґрунтування своєї заяви зазначив, що повернення до рідної країни тягне за собою загрозу його життю (а.с.28).
В своїй заяві - анкеті від 24 травня 2013 року №6 позивач просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у Вірменії його життю загрожує небезпека. У даній заяві зазначив, що після його від'їзду із Вірменії через 2 місяці його оголосили у розшук. Вказав, що дані події відбуваються у зв'язку з тим, що в його рідній країні у позивача був конфлікт з людьми, яких він називає бандитами, також пояснив, що сумнівається в тому, що у Вірменії покарання, винесене судом щодо нього, буде адекватним (а.с.40).
За результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, 12 червня 2013 року Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області був складений Висновок працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 90-99). У вказаному висновку представником відповідача проаналізовано інформацію, викладену в заяві гр. ОСОБА_2, обставини справи, матеріали по країні походження та зроблено висновок, що відсутні умови передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також Конвенцією про статус біженця та Протоколом від 31 січня 1967 року, а тому є доцільним прийняття рішення про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2
Наказом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 12 червня 2013 року № 109 було відмовлено громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 100).
Суд погоджується з винесенням даного рішення з огляду на таке.
Правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011, № 3671-VI (далі - Закон).
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Статтею 6 Закону передбачені умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671, відсутні.
Відповідно до змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 вищевказаного Закону, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. Зокрема, до таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано із причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Таким чином, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Термін "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості. Об'єктивна сторона пов'язана із наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Ситуація в країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Із заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту видно, що ОСОБА_2 повідомляє, що у разі його повернення до Республіки Вірменія його життю загрожує небезпека через переслідування особами, яких позивач визначає, як бізнесменів, пов'язаних з кримінальним середовищем, що мають зв'язки в державних органах влади і з якими у позивача виник конфлікт. При цьому позивач повідомляє, що побоюється, що у Вірменії покарання, винесене судом щодо нього, буде неадекватним.
З протоколу співбесіди від 25 травня 2013 року видно, що позивач посилається на неправомірні дії з боку правоохоронних органів Республіки Вірменія, зокрема, він зазначає, що кримінальна справа сфабрикована і він ні в чому не винний (а.с. 48-57).
Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів є «обов'язком доказу» та у відповідності до загальних правових принципів доказового права покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен доводити достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу здійснюється позивачем, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Це означає те, що ОСОБА_2 повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
Аналізуючи матеріали додані відповідачем до матеріалів справи, суду цілком очевидно, що позивач визначив себе громадянином Республіки Вірменія, що підтверджується наявністю паспорту громадянина Республіки Вірменії на ім'я ОСОБА_2, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, серія НОМЕР_1, виданого 14.04.2009 (Республіка Вірменія) (а.с.59-60), що в свою чергу підтверджує його громадянство та місце народження. Враховуючи вищезазначене, твердження позивача щодо місця його народження, проживання та громадянської належності можуть вважатися правдоподібними.
У заяві позивач посилається на загрозу переслідувань у разі повернення на Батьківщину, проте суд не приймає до уваги ці посилання позивача як на підставу задоволення позову, так як ці обставини, які він виклав у позовній заяві, є сумнівними, а з аналізу особової справи, та його свідчень встановлено, що будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивач взагалі не отримував.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. Підстави вважати, що Позивач не може повернутися до Республіки Вірменія через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі - відсутні.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що доводи позивача є надуманими, а факти та обставини, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця позивачем не надано, а в анкеті особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, позивач не вказав на можливі переслідування в країні громадської належності за ознаками раси, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи.
Крім того, позивач виїхав із Вірменії в серпні 2010 року та до серпня 2012 року перебував на території Російської Федерації, потім перетнув кордон України без будь-яких побоювань стати жертвою переслідувань, а звернувся за міжнародним захистом коли виникла загроза екстрадиції до Республікми Вірменії.
Підстави вважати, що ОСОБА_2 не може повернутися до Республіки Вірменія через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі, відсутні. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року позивач не відповідає, міжнародного захисту не потребує.
Аналіз заяви та особової справи показав, що позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з метою уникнути на батьківщині покарання за скоєний кримінальний злочин.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що наказ №109 від 12.06.2013 управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області є правомірним.
Таким чином є всі підстави для відмови у задоволенні даного позову.
Керуючись статтями 23, 162, 163 КАС, суд -
постановив:
У задоволенні позову громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Прокуратура м. Житомира про скасування наказу №109 від 12.06.2013 - відмовити повністю.
Повний текст постанови виготовлено 5 серпня 2013 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Єфіменко О.В.